Про ідею започаткування «Етнопростору» та про те, як доторкнутися до старовинного українського мистецтва, розмовляємо з пані Ангеліною (на знімку).

— Така ідея в мене була давно, але не знаходилося приміщення для її втілення. Хотілося створити кімнату, антураж якої говорив би про нашу давню українську культуру в сучасному баченні.

— Отже, це музей?

— Ні, це місце, в якому розучуються та співаються пісні, вивчаються обряди, відтворюються дійства, розповідається про українські звичаї та традиції. Сюди приходять люди, яким цікава жива українська культура та передача її наступним поколінням.

— Ви запрошуєте на гостину всіх бажаючих?

— Так! В «Етнопросторі» систематично проводяться репетиції «Джерельця» для людей різного віку. Єдине, що зараз окремих зустрічей для малих дітей немає, всі разом, бо я маю роботу, а майже весь вільний час віддаю волонтерству. Зараз плетемо для захисників нашоломники, тому раді додатковим робочим рукам! Запрошую охочих і на репетиції, і на плетіння щовівторка та четверга з 17.00 до 19.00, а в суботу — з 14.00. Безплатно!

— Зараз триває весняний цикл свят. Виставка в «Етнопросторі» прив’язана до нього?

— Так, ми вчимо пісенний матеріал відповідно до пір року, тому виставка теж відповідає певному періоду. Навесні найголовніше свято — Великдень, тож на виставці ми бачимо й писанки, й дерев’яні вироби: різноманітне різьблення, лозоплетіння, художній розпис по дереву, дерев’яні дитячі музичні інструменти та іграшки. 

Рушники прикрашають полиці, з часом я планую окрему виставку рушників. 

Основа експозиції — писанки та мальованки. Писанки створені мною та руками моїх дітей і всіх, хто долучався протягом років до писанкарства перед Великоднем. Також є тут писанки дітей, які дуже обдаровані в цій справі.

— А цьогоріч в «Етнопросторі» писали писанки?

— Так, не раз проводили майстер-класи для різного віку, а ще відбулася зустріч у просторі «Вільна».

Створювали і мальованки, причому я трохи хитрувала. Спочатку малювали візерунок на дерев’яних яйцях, щоб потім завезти їх військовим як сувеніри. Кожен з учасників відтворював задуманий візерунок з добрим побажанням. Захисникам було цікаво отримати і подивитися, що ми створили. Возили ми й писанки, розписані писачком, їх тільки показували, бо вони крихкі та легко б’ються, а дарували мальованки, бійці можуть повісити їх в окопі, на дереві. Будуть дивитися на них і згадувати, що ми про них думаємо, як їх шануємо та любимо. Недарма є звичай, що на Великдень дівчата дарують писанки хлопцям із найкращими побажаннями.

— Свої речі для поповнення виставки охочі можуть приносити?

— Принести можна, так щоб потім забрати, але я відповідаю за свою колекцію. Навіть якщо якась річ зникне, то нікого звинувачуватиму, бо сама виставила вироби на огляд. Тому в етнокімнаті представлена тільки своя колекція. Мені хочеться, щоб зразки матеріальної культури українців бачили інші люди, а не егоїстично тримати вироби вдома для власного споглядання.

— Які маєте плани на майбутнє?

— Ця виставка триватиме до Трійці. Пізніше в «Етнопросторі»  представлю гончарні вироби, які в мене є, рушники, планую показати поліський одяг, хай люди бачать особливості наших строїв. Також продовжимо вивчення пісень відповідно до пори року. Я закохана в календарну обрядовість північних районів Полісся, тому акцентую увагу на вивченні такої пісенної спадщини.

— Як вас знайти?

— У «Місцевому навколокультурному просторі» є кімната 312. Вона з’явилася завдяки Міжнародній молодіжній християнський організації, котра співпрацює з «Джерельцем» як з денсінг-групою. Саме завдяки небайдужості організації ми маємо де працювати і створювати виставки. Закордонні партнери Міжнародної молодіжної християнської організації допомагають, бо бачать потребу в розвитку автентичного українського мистецтва, що ідентифікує нас як націю.

Житомир.

Фото автора.