«Київська перепічка».
В назві виставки — історія з життя художника, коли він під звуки обстрілів куштував київську перепічку у популярному закладі, який знову відновив свою роботу.
В експозиції — 75 нових, сповнених позитивом, почуттям гумору, фантастичним підбором кольорів, робіт майстра. Кожна з них має свою цікаву історію. Всі створені художником протягом останнього часу, зокрема цикл картин, написаних під час спроби захоплення орками Києва. Центральна з них — «Київська перепічка», яка й стала візитівкою виставки.
У нових роботах є все те, до чого ми вже звикли і чого чекаємо від Шерешевського. Зокрема рідкісна в наш час живописна майстерність, гострий, живий розум і цілковита відсутність зарозумілості, а ще гумор, щоб «відстоювати» власну майстерність.
«Часом катаклізми прочищають голову не гірше психотерапевтів. І вже не такими масштабними видаються повсякденні проблеми, втрачає свій непорушний авторитет те, що раніше здавалося таким значущим. Натомість оновлюється, стаючи до болю яскравим, сприйняття простих речей, таких як м’яке світло вранішнього сонця, тепло від погляду рідних очей, смак улюбленої кави в парку... І, зрештою, у цих надзвичайних умовах найбільшою і єдиною цінністю стає момент теперішній: втрачаючи — знаходимо!» — ділиться своїми роздумами маестро.
Митець закликає нас не бути надто серйозними, цитуючи Оскара Уайльда: «Світ завжди сміявся над власними трагедіями, адже лише таким способом він міг переносити їх». Ось образ маленького замурзаного хлопчика з пиріжком у руці, у шапці з логотипом «Найк» (Ніка — в грецькій міфології богиня перемоги), із поглядом, спрямованим в небо, де «Калібри» та «Іскандери» раптом перетворилися на зображення ракет із дитячих шпалер.
Зрештою, реалії нашого сьогодення жахають навіть невиправних оптимістів, змушуючи шукати моральну опору в здоровому глузді, й навіть у трагікомічній творчості митця шальки терезів подекуди схиляються у бік трагедії, залишаючи комедію десь по закутках. Гостро переживаючи події (а справжнє мистецтво народжується тільки так), художник не дозволяє собі поринати в цей емоційний вир з головою (чого і нам не радить) і повертається до своїх дотепних провокативних ремінісценцій та метафор.
У темні часи необхідні світлі люди. Що страшніше сьогодення, то більше нам бракує простої радості, і творчість майстра дає змогу віднайти цю радість всередині нас самих, піднятися над проблемами та разом із автором посміятись їм в обличчя. Якщо комусь вдалося поєднати майстерний «шкільний» живопис з хохмою та анекдотом, то цей «хтось» — Шерешевський. Його стиль — надзвичайна суміш кітчу, іронії і професіоналізму. Власне, він балансує на межі кітчу і великого стилю. Владислава по праву вважають головним «гедоністом українського поп-арту».
Центральною темою виставки є хроніки війни. Полотна датовані днями, коли сталися зображені на них події.
Проте співвідношення моментів створення Шерешевським робіт та відповідних подій у реальності може бути різним. В експозиції є багато портретів і провідних діячів та героїв війни, і невідомих громадян, дітей та старих. На їхніх обличчях війна залишає хроніки іншого роду, котрі важко стерти з пам’яті. Є також натюрморти і пейзажі. Це понад пів року напруженої, щоденної праці між сиренами, тривогами, обстрілами та безсонними ночами. Ці картини — відбиток нашого сьогодення, неповторного, тривожного і непереможного життя у Києві.
«Вічне мистецтво завжди актуальне. А актуальне — завжди вічне», — стверджує Владислав Шерешевский. У нього це завжди поєднання крутого живопису і тонкого гумору. Одна робота називається «Папа слухає вагнера»!
Це дуже тонкий, розумний гумор. Звісно, під «вагнером» треба розуміти не композитора, а російського вбивцю «вагнера».
Картини представлені в трьох залах, є з жартівливими назвами, але є й такі, від яких мороз по шкірі. Це правда нашого життя, це наша трагедія.
«Незламний».
«Папа слухає вагнера».
Фото Олександра БАДЕРИ.
