Зокрема, літературно-мистецький вечір «Земляк — Ольжич», який провели в обласному літературному музеї. На зустріч завітали представники влади, науковці, краєзнавці, вчителі, майстри художнього слова та «пластуни».

«Сьогоднішній захід я оцінюю як пазл у картині патріотичного виховання. І що більше буде таких пазлів, то чіткішою та зрозумілішою для нас буде ця картина. Ми краще розумітимемо, ким та чиїми нащадками ми є. І дедалі важче деяким особам з далеких боліт буде вішати не притаманні нам ярлики», — сказав Сергій Козловець, начальник управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської ОВА.

У срср ім’я Олега Ольжича було табуйованим. А без цієї людини неможливо уявити наукове, політичне та культурне життя української нації 1920—1940-х років. Житомиряни по праву ним пишаються, а приміщення саме літературного музею для вшанування Олега Ольжича вибрали невипадково. Про це розповів Геннадій Махорін, кандидат історичних наук, доцент Поліського національного університету:

«Ми зібралися сьогодні в тому місці, де колись Олег Ольжич побачив світ. У цьому будинку була жіноча клініка Розенблата, в якій до і після пологів перебувала мати Олега Ольжича. Далі вони з немовлям переїхали в будинок, який нині не зберігся. На вулиці Михайлівській, де був магазин «Спорттовари», містилася служба безпеки ОУН(м) і редакція «Українського слова», газети, яка виходила з 1941 року з ініціативи Олега Ольжича.

Через два роки родина переїхала до Києва, а затим — до Пущі-Водиці. Там Олег здобув початкову та середню освіту. Після невдач Української революції більшість нашої інтелігенції, не сприйнявши політику совєтів, емігрувала. У Чехословаччині створили осідок із потужним освітнім та культурним середовищем. Зокрема, почали діяти Український вільний університет та Український високий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова — і там, і там навчався молодий Ольжич. Як науковець Олег Кандиба зробив ґрунтовний внесок у дослідження трипільської культури, отримав ступінь доктора.

Другим вирішальним етапом у житті Ольжича було знайомство з Євгеном Коновальцем. Під впливом Коновальця Ольжич зрозумів, що досить ховатися у минулому трипільських пам’яток — треба зараз працювати для України. Олег Ольжич став одним із основних діячів ОУН, очоливши невдовзі культурну референтуру. Після загибелі Коновальця Ольжич пристав на бік мельниківців. Обидва крила ОУН об’єднувала одна мета — боротьба за Українську Державність.

Олег Ольжич розумів: Україну потрібно популяризувати в світі. Тому він інтегрує її у світовий науковий простір. У 1937—1938 роках улітку О. Ольжич читав курс лекцій з історії трипільської культури у Гарвардському університеті. Там само заснував український науковий інститут. Працював над збірником наукових праць, де статті було написано українською мовою.

Тим часом він пише й прозу та вірші. За його життя побачили світ збірки «Рінь» та «Вежі». Поезія найбільше передає його єство, вона чітка, рубаюча. Ідеалом для нього був образ римських воїнів з їхньою дисципліною, порядком, організованістю, відвагою.

У 1943 році Ольжич одружився з донькою свого вчителя Леоніда Білецького Катериною. Час був неспокійний. Вони бачилися епізодично. У 1944-му, коли німці арештували Андрія Мельника, очільником ОУН(м) став Олег Ольжич. 25 травня його заарештувало гестапо. Нацисти вважали, що він підтримує зв’язок з Америкою і знає про місце й дату відкриття Другого фронту. Але Ольжич цього не знав, а якщо б і знав, то не сказав би. У ніч із 9 на 10 червня в концтаборі «Заксенхаузен» Олега Ольжича закатували до смерті».

Цікавими були й інші виступи. Зокрема, про родовід сім’ї Олега Кандиби (Ольжича), ілюструючи сказане архівними даними, розповів почесний краєзнавець України Володимир Вітренко.

Про розуміння державності у творах Олега Ольжича розмірковував Святослав Васильчук, голова Житомирського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта». Також Святослав Карпович пригадав своє знайомство із сином Олега Ольжича Олегом Олеговичем Кандибою:

«У 1994 році я очолював Народний рух України в Житомирській області. Мені з Києва повідомили, що приїде син відомого Олега Ольжича. Хоче в Житомир, бо тут народився його батько. Він завітав із дружиною Тамарою; вона була канадійка і трішки розмовляла українською. Вони жили в Торонто, в Канаді. Ми зустрілися, пройшлися місцями, пов’язаними з Олегом Ольжичем. Ночували гості у нас у родині. Обом уже було по 50 літ, а дітей не мали і хотіли взяти на виховання діток-українців. Із часом усиновили двох, назвали їх Ярик і Яринка. Ми листувалися. У 2007 році знову зустрілися, коли Олег Олегович приїздив у Житомир на запрошення Житомирського держуніверситету імені Івана Франка».

Доповнила спогади про спілкування з Олегом Олеговичем Кандибою вчителька історії вищої категорії ліцею № 8 міста Житомира Оксана Дудар. Вона зосередила увагу на тому, що нині ми говоримо і пишемо «Олег Ольжич»:

«Насправді існує думка, що це невірно, бо є Олег Кандиба і його псевдонім — О. Ольжич. Усюди, де він так підписувався, імені не було. Такої думки до-
тримується син Ольжича. Коли Олег Олегович перебував у Житомирі, ми розмовляли, й він вважав, що правильно говорити або Олег Кандиба, або О. Ольжич», — розповіла Оксана Дудар.

Виступи учасників рясно перемежовувалися поезією Ольжича. Вірші поета читали вихованці театральної студії «Візаві» (Житомир) Катерина Власюк та Назар Сульський. Яскравим доповненням вечора стала пісня. Лариса Бойко під гітару виконала власні пісні на слова письменниці Марії Зіновчук. Захід вели активісти благодійного фонду «Надія Є», лауреати літературно-мистецької премії імені Олени Пчілки Божена Вознюк та Петро Петрук.

Вони втілили образи Олени Теліги та Олега Ольжича, між якими — один рік життя, один день народження та долі, покладені на жертовник української волі й державності.

Присутні вшанували хвилиною мовчання Олега Ольжича, Олену Телігу, Василя Овсієнка та захисників ЗСУ, які нині віддають своє життя у війні за українську ідентичність та незалежність.

Додамо, що літературно-мистецький вечір «Земляк — Ольжич» організувало управління національно-патріотичного виховання, молоді та спорту Житомирської ОВА та БФ «Надія Є».

Житомир.

Фото автора.