Вечір пам’яті геніального поета, перекладача, видатного громадського і політичного діяча, дипломата не за освітою, а за покликом і загалом людини, яка була одержима ідеєю незалежності України — Дмитра Павличка, що відбувся у стінах Національного університету імені Тараса Шевченка, розпочали з пісні «Два кольори». Пісні, яку знають на всіх континентах і співають скрізь, де живуть українці. Того вечора вона прозвучала у виконанні чоловічого квінтету Хору імені Верьовки.
А далі ведучий вечора, голова Спілки письменників України Михайло Сидоржевський, надав слово товаришам поета. Зокрема Петро Засенко, який був знайомий з Павличком ще зі студентських років, розповів, як відбувалося знайомство, а потім і дружба впродовж цілого життя, про те, як Павличку вдавалося заходити чи не у всі владні кабінети і обстоювати свої ідеї і принципи, бо ж він був дуже принциповою і відданою Україні людиною. Йшлося також про арешт Павличка 1945 року.
Тим часом усі виступаючі зокрема зазначали, що Дмитро Васильович ще в далекі радянські часи був фактично одержимий незалежністю України, а коли її здобули, стояв біля витоків нової української держави. До речі, він був першим нашим послом у Республіці Польща та в Словаччині. І як зазначив вчений, академік Академії наук Сергій Комісаренко, який теж на зорі української державності працював амбасадором, Дмитро Васильович міг би бути послом в Америці чи Канаді, адже там мав дуже великий авторитет і пошану, але він обрав Польщу, бо розумів, що його дипломатичний хист неабияк потрібен для налагодження тісних відносин з найближчими сусідами.
І це дипломату Павличку вдалося, хоч і потребувало надзусиль. У ті роки, коли було так багато запитань і непорозумінь, Павличко навіть домігся встановлення у самому серці Варшави пам’ятника нашому Тарасові. І тепер цей молодий Шевченко зі свічкою, що горить, підтримує наші відносини.
Але найбільше мене вразив виступ Івана Зайця про заряд Павличка про Незалежність. Як відомо, Дмитро Павличко був одним із авторів Декларації про Незалежність. І коли її приймали й головуючий хотів затягнути процес, перенести голосування на інший день тощо, Дмитро Васильович буквально не сходив з трибуни.
А ще йому належать слова: «Ми — орачі, а ви — жовніри з мечем голодним і страшним». І далі: «Палати — вам, а нам — Сибіри». Потім: «Ми власну душу осквернили гіркою службою Москві». Як же влучно висловився поет, ніби писав це сьогодні, хоч насправді поема «Пам’ять» була створена аж ніяк не теперішнього часу, а 25 років тому. Іван Заєць був тому свідок, тож він розповів і про деталі написання твору. До речі, коли у своїх спогадах про митця його соратник, народний депутат України Іван Заєць згадав цю поему, я одразу почала її гуглити, але Інтернет скромно мовчав. Як з’ясувалося, свого часу вона вийшла лише в двох збірниках поета і фактично була замовчувана. А шкода, адже слова поеми маємо знати всі й повторювати як мантру. Лише так ми зможемо перемогти це зло, цю чорну орду, що посунула на Україну з отим мечем «голодним і страшним». А ще маємо пам’ятати, що за кожним поворотом історії стоїть чиясь персоніфікована постать. Одна з таких — постать Дмитра Павличка.
На жаль, на вечір пам’яті поета не прийшли запрошені посадовці, а шкода, адже приклад Павличка, його творчість, його громадська діяльність і патріотизм — це ті маяки, на які всі ми маємо орієнтуватися, аби наша Україна зрештою позбулася російського ярма і постала квітучою та незалежною, європейською країною.
Фото автора.
