«Вовча тема» останнім часом досить часто виникає по всій Україні. Вона жваво обростає скандалами й домислами, а потім «лопається». Але простежується цікава закономірність: «звірячі» пристрасті нагнітаються в тих регіонах, де є... заповідники. У Миколаївській області, звісно, на Кінбурнській косі.
Що було?
Вовчі зграї на Миколаївщині живуть повсюдно, де тільки є ліси. Узимку з голоду капостять помаленьку, але до серйозного збитку справа не доходила. Але чомусь саме кінбурнські вовки, що забрідають на півострів із херсонських лісів, стали нинішньої зими головною сенсацією сезону.
Утім, перші повідомлення в інтернет-виданнях стали з’являтися ще восени: вовків, мовляв, занадто багато, вони лякають грибників, а раптом вони взагалі скажені, треба б їх... відстріляти, а не можна! Керівництво Національного парку «Білобережжя Святослава», де, власне, й було помічено сірих хижаків, пообіцяло вирішити проблему вже в грудні. У грудні не вийшло. Але начальник управління лісового й мисливського господарства Миколаївської області Петро Паламарюк прокоментував ситуацію однозначно:
— Ми прийняли рішення разом з управлінням охорони навколишнього природного середовища і з ветеринарною службою щодо регулювання чисельності вовків на території Кінбурнської коси... Створено бригади, які будуть у певний період, у певний час здійснювати відстріл.
Але не все виявилося так просто.
На захист кінбурнсьих вовків рішуче встали багато організацій, серед них і авторитетний Київський еколого-культурний центр.
Стривожені вчені відправили до Держуправління екології в Миколаївській області, що за законом видає дозвіл на відстріл так званих шкідливих тварин на території природно-заповідного фонду, звернення. Екологи вимагали: категорично не давати дозволу на будь-який відстріл вовків на території природно-заповідного фонду; розглядати питання про шкоду вовків тільки за наявності задокументованих за участі фахівців і наявності фактів; розглянути питання про виплату компенсації за завданий вовками доведений збиток місцевим жителям.
До речі, про збиток. Ласі до сенсації колеги-журналісти збурювали світовий ефір кошмарами на кшталт: «У Миколаївській області від навали вовків страждають жителі трьох сіл. Хижаки там уже з’їли всіх бездомних собак, тепер узялися за худобу. Селяни бояться, що якщо так піде далі, вовки доберуться й до людей. Через заборону полювання популяція вовків перевищує норму в 40 разів...».
Це за того, що взимку їх на Кінбурні спостерігали не більш як півтора десятка. До того ж, незважаючи на голод, вовки насправді жодного разу не нападали на домашню худобу.
Що буде?
А от це нікому достеменно незрозуміло. Незважаючи на опір екологів і громадськості, Міністерство екології і природних ресурсів України вже до кінця весни дало відмашку: чисельність вовків на Кінбурні відрегулювати шляхом відстрілу останніх, дитинчат із лігвища вилучити й передати в зоопарк. Як і коли це відбуватиметься — питання непросте.
Натомість водночас прояснилося питання, скільки насправді вовків бродить Кінбурном. У лютому місцеві природоохоронці взялися прочісувати півострів, щоб відшукати й полічити. П’ять груп, загалом осіб 30, гуляли лісом, виглядаючи й аналізуючи вовчі сліди. У районі Покровських хуторів вони зустріли зграю.
Вовки і люди постояли, подивилися одне на одного з відстані в кілька метрів і мирно розійшлися. Єгері налічили у зграї рівно десяток голів, у тому числі чотирьох підрощених торішніх вовченят. Друга зграя на контакт не вийшла, але за слідами фахівці визначили в ній чотирьох вовків. Ще один — знехтуваний, якого, можливо, вигнали через старість, вовк-одинак бродив сам.
Навесні, в березні або квітні, народилися вовченята. Скільки їх? Максимум семеро, і виживуть далеко не всі. А навесні якось сама по собі затихла антивовча істерія в місцевих ЗМІ і з чиновницьких трибун. Про вовків більше не пишуть і не розказують. А чи є взагалі нині вовки на Кінбурні?
— Є, звісно, — впевнено відповідає Василь Чаус, заступник директора Національного природного парку «Білобережжя Святослава», — просто в них уже досить їжі. Повернулися із зимівлі птахи, сіли висиджувати пташенят. І сама кладка, і самка, котра висиджує яйця, — легка здобич для вовків. Як і молодняк зайця, інший лісовий дріб’язок. Люблять вони поласувати й рибою.
Селян уже не турбують. Справедливості заради треба сказати, що сільські жителі особливо й не турбувалися. Я вже понад тридцять років їжджу на Кінбурн і добре знаю: місцеве населення звикло до того, що в лісі живуть вовки, і ніколи з цього приводу не панікувало. Траплялися роки, коли вовче поголів’я досягало набагато більших масштабів. Але й тоді жителі кінбурнських сіл найбільше побоювалися не їх, а так званих вовкособак, яких наділяли буквально містичними властивостями. Або ж просто великих псів, що здичавіли й пішли в ліс, — ці не бояться людини, досконально знають усі її «звички», зухвало ріжуть домашню худобу й птицю. Боротися з ними майже немає сенсу.
Хоч би там як було, а рішення стосовно вовків прийнято. Їх розстріляють.
Швидше за все, та само доля чекає й вовченят — у навколишніх зоопарках і без них надлишок вовків, а в приватні руки закон їх передавати забороняє.
— Ми не кровожерливі й не збираємося когось просто так позбавляти життя, — каже Василь Чаус. — Але питання це досить непросте. Тим паче що ліміти даються лише на рік. Що стосується відстрілу дорослих вовків, то ми його здійснимо, не залучаючи сторонніх, винятково силами своїх єгерів. Швидше за все, це буде вже восени, коли на косі знизиться пожежонебезпека й роз’їдуться курортники.
Завершиться курортний сезон — розпочнеться грибний. Восени Кінбурн переживає масову навалу грибників. Хто поручиться за їхню безпеку?
Чим справа заспокоїться?
— Проблема з вовками абсолютно надумана, — стверджує Олег Деркач, директор Південної філії інституту екології Національного екологічного центру України. — Але якщо її так наполегливо порушують, отже, це комусь потрібно!
На думку відомого миколаївського еколога, лобіюють «вовчу тему» на Кінбурні... мисливці. До того ж на найвищому рівні. За всієї завантаженості й нестабільності роботи Верховної Ради проекти законів, що скасовують заборону на полювання на заповідних територіях, спливали тут щонайменше п’ять разів! Одним із тих, хто просував їх, був чомусь і екс-депутат Верховної Ради від Миколаївської області Геннадій Задирко, котрий обирався, в тому числі, і жителями Кінбурнської коси. Чим такий закон допоміг би його «простим» виборцям — сказати важко...
Непрості й необов’язково виборці — зовсім інша справа. Олег Деркач упевнений: вовчі пристрасті в заповіднику почали нагнітати саме любителі «царської» полювання. Поганяти на джипах і квадрациклах заповідним лісом, тримаючи вовка на прицілі, — ось розвага для справжніх чоловіків! Але сафарі, швидше за все, не буде. На відстріл вовка вийдуть єгері. Тільки-но це стало ясно, шум навколо ситуації моментально затих.
Давайте, поки сірі смертники очікують виконання вироку, розглянемо можливі варіанти розвитку подій. На зміну вбитим вовкам негайно прийдуть інші. Території в природі порожні не бувають, і фахівці це добре розуміють. Або ж — що гірше — в кінбурнських лісах безконтрольно розмножаться інші хижаки, наприклад, лиси, які в десятки разів частіше, ніж вовки, стають переносниками сказу. І ось це вже абсолютно реальна небезпека.
Фото Сергія ГЛАДКЕВИЧА.
