Пристрасті по-чаусовськи

Жив-був хлопчик. У тихому селі Чаусове-2, названому так за ім’ям запорізького козака, котрий колись тут мешкав. Жив з татом і мамою — шкільним учителем малювання і рядовою колгоспницею. І сам хлопчик був такий... тихий, згадують односельці. Усе більше мовчав собі, думав. І надумав.

Така метаморфоза можлива була тільки в махрові радянські часи. Після армії хлопець із глибинки Аркадій Корнацький поїхав до Москви, вступив до вишу, саму назву якого простий селянин з першого разу й не вимовить — університет імені Патріса Лумумби, тодішню кузню, по суті, радянських розвідників, вивчився й став багатою людиною. А для рідного села — предметом не так заздрощів, як гордощів: знай, мовляв, наших! От тільки самі вони погано знали щасливого односельця.

У Москві Корнацькому таланило. Гроші любили його, і він любив гроші. Засновані ним численні фірми займалися юриспруденцією, торгівлею, будівництвом, агробізнесом, нерухомістю — всім, чим тільки було вигідно на даний момент. «Сів, подумав, порахував — вигідно!» — так любить розповідати про свої підприємницькі підходи сам Аркадій Олексійович.

Він навіть вирішив було балотуватися до Держдуми. Потім «сів, порахував» — і передумав. Зате склав і запатентував транспортний проект століття — найдорожчий в історії Москви — будувати... дороги над дорогами! Платні швидкісні естакади з магазинами й паркуваннями покликані були розвантажити столицю від заторів, а свого ідейного натхненника — збагатити остаточно й безповоротно. На жаль. Фахівці проект підняли на кпини. Корнацький, мабуть, сильно образився. Може, тоді й промайнула в нього шалена думка: краще бути першим хлопцем на селі, ніж одним з багатьох — у столиці.

Улітку 98-го він приїхав до Чаусового. Батьків провідати, відсвяткувати з ними свій 45-літній ювілей, а заодно оформити на них купівлю санаторію в Криму — самому, як громадянинові Росії, йому це було не з руки. Із цією метою привіз із собою гроші. Багато грошей.

Гроші — це саме те, чого гостро не вистачало Чаусовому-2. Землі колись благополучного місцевого колгоспу «Шлях Леніна» розпаювали; і село, і селяни стрімко убожіли. Колишній голова будував свої підступні плани. Господарства не стало — роботи також. Що робити із сертифікатами, ніхто не уявляв. Найспритніші поїхали з ними в Одесу — там запропонували за гарний папірець аж по 20 гривень... У цій ситуації Аркадій Корнацький здавався односельцям добрим «бетманом», що вчасно залетів із позахмарної Москви.

«Бетман» присів, порахував — вигідно! Випадок докорінно змінив його плани, «кеш», привезений на санаторій, пішов на купівлю землі, паперовий «чендж» — сертифікати за купюри — відбувся. Відповідно до рішення Ленінської сільради (а саме сюди й належить село Чаусове-2), батьки Аркадія Корнацького придбали в односельців право на земельні ділянки загальною площею 1753,97 гектара й оформили державний акт на право власності. На той момент ніхто чомусь не звернув уваги, що «в одні руки» закон дозволяв мати у власність не більше 50 гектарів земель сільхозпризначення чи максимум по 100 гектарів будь-якої землі. Та й на землю після одержання державного акта сертифікати втратили свою силу й мали бути передані в районну державну адміністрацію. Корнацькі залишили сертифікати у себе. У ті часи селяни попросту не вникали в такі тонкощі.

За кожний земельний пай чаусовці одержали по 2 тисячі доларів! Гроші для них величезні — що на ті часи, що навіть тепер. Особливо, якщо на родину припадав не один пай, а, приміром, чотири. Хтось купував машини, телевізори й дивани, хтось — гуляв на широку ногу, шпурляючи за півлітра самогону сотку доларів. Справа це, звичайно, суто особиста, але гроші закінчилися дуже швидко. У всіх.

Обіцяти, як відомо, — не мішки перевертати. І не залишилося в селян ні землі, ні грошей, ні колгоспного майна, тому як майнові сертифікати пішли бонусом до земельного. Втім, село не сумувало — тут була обіцяна швидка побудова компактного раю. Буде багато роботи, заробіток буде, заживемо краще, ніж колись! Корнацькому вірили, ним звикли пишатися, тут він був свій — «хлібороб з діда-прадіда». Хтось жив з ним по сусідству, разом учився в школі, грав у футбол... Але незабаром, дуже незабаром з’ясувалося: немає більше хлопчика, якого знали всі в Чаусовому-2. Його підмінили.

«Аркадій Корнацький — шанована людина!» — так скромно називає він сам себе на своїй сторінці соціальної мережі ВКонтакте. Передплатників у сторінки небагато — 71, та й сам творець займався нею недовго, з початку листопада минулого року — жодного свіжого поста. Набридло. Як і багато чого іншого.

Рай же в Чаусовому-2 і справді було побудовано швидко. Персональний рай. Добре охоронюваний — опричники найняті були, в основному, із числа відставних міліціонерів. Білокамінний замок з башточками, кутими ґратами й ще чимось, що дуже нагадує фамільні герби. У цій пишноті тоне скромний батьківський будиночок, залишений тут же — на пам’ять і для порівняння. Напевно, тут згодом буде відкрито музей. Мальовничий берег річки, на якому красується фамільний замок, відгороджено від села довжелезним парканом. За парканом — величезний газон, ідеальний, зелений, найбільше схожий на поле для гольфа. Заради такого виду з вікна Корнацький скупив за безцінь і безжально зніс кілька селянських хат. Неподалік — конезавод, картинка з рекламного проспекту. Коням тут живеться набагато краще, ніж колишнім землякам «шанованої людини». На жаль, і тихе помісне життя дуже незабаром набридло Корнацькому.

Блиск і убогість — це саме про Чаусове. Убогі сільські хатки на тлі розкішної панської садиби мають особливо сумний вигляд (на знімках). Буйна літня зелень, що виросла всюди на місці повалених парканів, хоч якось маскує сільські злидні. Багате, перспективне село без грошей і роботи занепало. Будинки давно просять ремонту, освітлення на вулицях немає, з водою — біда... Тільки-но станули гроші й ейфорія, стало зрозуміло: обіцяного не буде — ні роботи, ні засобів до існування. На той час «бетман» остаточно мутирував у пана, а «родовий» маєток його значно розширив межі — за рахунок наділів Первомайського й суміжного Кривоозерського районів.

Але стартова чаусовська десятина — 1753,97 га — нібито куплених, а не орендованих, так би, можливо, і залишалися прецедентом в українській історії, якщо б не... Президент Кучма, котрий проїздив повз у зовсім інших справах.

— А чиї це землі, красуні?

— Маркіза, маркіза, маркіза Карабаса!

Пам’ятаєте? Як і король із відомого мультику, Кучма був шокований просторами полів, які опинилися в одноосібному володінні. А тут і селяни-транжири в ноги кинулися: врятуй-захисти, отче, від супостата-ошуканця, нехай він нам земельку поверне! Діло було в 2000 році, купівля земельних сертифікатів тоді не заборонялась відповідно до президентського указу за символічним номером 666 — «Про негайні заходи з прискорення земельної реформи в сфері сільськогосподарського виробництва».

Обурений Президент не одразу й згадав про власний же указ і твердо пообіцяв людям: землю повернути! Але не так-то все виявилося просто. Майже два роки родина Корнацьких судилася з місцевою адміністрацією. Програли. А нічого при цьому чомусь не втратили. Зате головним результатом цих судових спорів став мораторій на торгівлю землею — для всієї України. Селяни зажурилися: якщо вже сам президент не здолав... А Корнацький, напевно, вирішив тоді, що вже пригадає холопам ці скарги!

Цікава річ. Ще у вересні 2000-го обласна прокуратура опротестувала земельне рішення Ленінської сільради, але на місці протест було проігноровано. А в січні 2001-го Первомайський районний суд визнав державний акт на землю Корнацьких недійсним. Підтверджене Миколаївським обласним судом, це рішення набуло законної сили 14 лютого 2001 року, але... технічно загубилося десь в архівах на довгих 11 років!

Він не просто юрист, він — юрист-реаліст і ймовірно, тому так чітко засвоїв головне правило: не закони вершать справу, а гроші й влада. Грошей було досить, а от влади не вистачало. І «чаусовський пан» почав похід у владу. Був призначений заступником голови Миколаївської державної обласної адміністрації Олексія Гаркуші з питань АПК, пізніше заснував громадську організацію «Селянський фронт». Декларував: для захисту цих самих селян, насправді, схоже, — для захисту себе, коханого, і свого бізнесу.

Втім, як юрист, він заздалегідь самоусунувся від відповідальності — земля купувалася не на нього, а на стареньких батьків; зараз у живих залишилася тільки мама. Він — Аркадій Корнацький — всього лише засновник «фамільної» агрофірми, не більше того. Правда, яким чином у статутний фонд цієї фірми могла бути внесена незаконно куплена земля — питання теж цікаве. Пізніше власність на землю й усі права засновник делегує. Він же, сивий і мудрий, відійшов від справ — інше в нього тепер життя, інші плани...

Плани були великі, серйозні були плани. Для початку — в недоторканні народні депутати, а там і президентські вибори не за горами. І тоді вже...

— А чиї ж це такі поля з гарними соняшниками — від Карпат до самого, до Чорного моря?

— Маркіза, маркіза, маркіза Карабаса...

Але — жодного слова про політику! І без того всім відомо, чим закінчилися вибори на скандальному 132-му окрузі. Втім, як ми вже бачили, Корнацький уміє навіть програш обертати на свою користь. Образ «опального дисидента» дозволяє йому кричати на повний голос: влада відібрала в мене перемогу, а тепер хоче відібрати землю.

Уточнимо: земля в Чаусовому, про яку, власне, лемент і здійнявся, з самого початку була придбана незаконно. А вже більше 12 років однозначно, по судовому рішенню, не належить «Агрофірмі Корнацьких». Це чужа земля. А брати чуже недобре. Хіба ви не знали цього, Аркадію Олексійовичу... Причому тут політика?

І знову, виходить, скривдили Корнацького. А він такі штуки не забуває. Помста народного депутата, що не відбувся, була страшна — він ударив по невдячних земляках... гривнею! Наприкінці минулого року «Агрофірма Корнацьких» була перереєстрована за новою юридичною адресою — у селі Тростина Васильківського району Київської області. Тобто, користуючись земельними й трудовими ресурсами Миколаївщини, Корнацький платить податки в бюджет Київської області. От вам, дорогі земляки, і ще одна, остаточна дуля! Приблизно тоді чарівним чином відшукалося в архівах рішення суду. Первомайські законники заклопотано чухали потилиці: треба ж, скільки нічийної землі знайшлося посеред району, і що з нею тепер робити — куди її? І було прийнято буквально соломонове рішення. Земля, що залишилася де-юре без власників, була передана... лікарям, учителям — первомайським бюджетникам, які вже давно втратити надію одержати хоч який-небудь, хоч паскудненький земельний наділ. Понад 700 нових пайовиків наприкінці минулого року охоче уклали договори оренди з фірмою «Партнер-Агро».

Корнацький — таки творець прецедентів, от тільки розплачуватися за них доводиться кому завгодно, але не йому. Нові орендарі опинилися, м’яко кажучи, у цікавому положенні. Уклавши договори з бюджетниками, «Партнер-Агро» за законом зобов’язана відраховувати їм орендну плату та інші блага. Що й робить. А як же багатостраждальні чаусовці, які так необачно й поспішно втратили землі? Про панський гнів і панську любов їхнього колишнього односельця — тема окрема, і ми незабаром до неї повернемося.

Дізнавшись, що землю у Корнацького все-таки забирають, наївні чаусовці спробували навіть на радості покачати права: а тепер повертайте землю нам. При цьому виручені за «папірці» долари ніхто віддавати готовий не був. Позітхали селяни — та й розійшлися по холодних домівках. Зрозуміли, нарешті, що вони залишилися ні з чим. Зовсім ні з чим. Корнацькому вони й раніше не особливо потрібні були, а тепер — і поготів. За законом і «Партнер-Агро» їм нічого не винна. Але по-людськи, у цій ситуації фірмі довелося взяти на себе вантаж подвійних зобов’язань: платити потрібно й реальним орендодавцям, і, як би це сказати, віртуальним.

Без фінансової підтримки недавно ще благополучне село Чаусове-2 незабаром зникне з карти. А що стане з його жителями — без води, без світла, без доріг, без підтримки — неважко уявити. Залишиться тільки музей просто неба — розкішна панська садиба з конезаводом і полем для гольфа...

Так не буде, запевнили селян в «Партнер-Агро», і ці обіцянки підкріпили справою. Головні проблеми села — з водопостачанням і освітленням — вже розв’язано, на черзі ще купа таких, що накопичувалися довгими роками. Найголовніша — дати жителям Чаусового-2 роботу.

А саме тут і починається найцікавіше.

На початку квітня дружні Корнацькому засоби масової інформації навперебій строчили замітки: «Жителі Чаусового вийшли захищати Корнацького». Але чаусовців у юрбі, очолюваній трьома(!) опозиційними народними депутатами, було зовсім небагато, і вони намагалися не потрапляти в кадр. В автобусах, мікроавтобусах, автомобілях з’їжджалися до поля кремезні, не знайомі селянам, але рішуче налаштовані чоловіки. Навколо чого, власне, був галас?

Опальному землевласникові, з’ясувалося, намагалися перешкодити засіяти свою землю. Щодо «свою» — це просто, вибачте, смішно. Земля та — власність учителів і лікарів. Щодо «намагалися перешкодити» — як би не зовсім навпаки. Шоу на поле планувалося не так заради посівної, як для публічної демонстрації сили й бойового духу.

Двоє охоронців, найнятих «Партнер-Агро» не для «воєнних дій», технічно одержали по нирках; відеокамеру, якою вони спробували знімати те, що відбувається, розбили. У поле вийшов супертрактор і з неймовірною швидкістю все засіяв. Звичайно, соняшником — навіщо щадити чужу землю? Втім, можливо, це меценат Корнацький — суто для добродійності — допоміг первомайським лікарям і вчителям у перший раз провести посівну на їхній землі? Шляхетно!

Піар-акція пройшла якось непереконливо. На все це апатично дивилася міліція — без чіткої команди зверху правоохоронці воліли ні в що не втручатися, а то раптом знову політику пришиють...

Політика, як з’ясувалося, — досить зручна ширма. Мистецьки прикрившись нею, можна творити яке завгодно свавілля. Все б нічого, але заручниками в псевдополітичних шоу стають безмовні статисти. Причому — що найприкріше! — не за ідею й навіть не за брутальні гроші. За страх.

Корнацького в селі бояться. У деяких хатах донині зберігаються листівки, якими протягом 13 років, час від часу, наповнювалося село. Старі кажуть: як під час окупації. Справді, схоже. Почалося з того, що листівки таврували ганьбою тих, хто не захотів продавати свої наділи — були в Чаусовому й такі. «Мерзотники й сволота, мерзота й гади, гниди й паскуди, паршивці, падли й покидьки...» — перепрошую, але це цитата. Так називають у посланнях усіх, хто хоч у чому-небудь не згодний з Корнацьким. І далі: «Нехай не йдуть за трактором, машиною, хлібом, млином, маслоробнею, соломою, допомогою в похоронах та з інших питань!».

Листівки — улюблений спосіб психологічного тиску і єдиний у селі, так би мовити, внутрішній орган інформації. Саме з них чаусовці дізнавалися найстрашніші для себе новини: хто, з чергової примхи пана, потрапив у чорний список. Корнацький і його опричники чітко ділили «холопів» на чорних і білих — бажаних і неугодних. Потрапити в чорний список — смерті подібно, повернення в білий з нього вже не буде...

Звірячий страх застить очі, люди не думаючи, як роботи виконують накази — аби тільки не потрапити в панську немилість. За страх — не за совість, за подачки від панських щедрот ходили голосувати. Чи підуть ще? Почекаємо — побачимо. Перед очима у чаусовців приклад односельця, що брав участь після виборів у протестних акціях на користь Корнацького, перекривав вантажівкою дорогу. Потрапив під кримінальну відповідальність, під величезний штраф. Що йому тепер робити — хату продати? Все одно грошей не вистачить...

Ростуть соняшники, посіяні Корнацьким на чужій землі. Ця піар-акція особливого політичного капіталу йому не принесла. Цікаво, як далеко простирається жадібність юриста-міжнародника? Чи стане він, безумовно розуміючи, що зневажає закон, забирати посіяне? Або знову сховається за спини селян — розважатиметься, через океан спостерігаючи за жнивами по скайпу, — я, мовляв, ні при чому, це люди самі собі так вирішили...

Люди вирішують зовсім інше. У селі Крива Балка сусіднього, Кривоозерського району, історія повторилався — вже як фарс. У тому розумінні, що скуповуючи сертифікати, «Агрофірма Корнацьких» навіть не утруждала себе висновком договорів купівлі-продажу. Селяни тепер виписують дублікати сертифікатів, і один за одним відмовляються від Корнацького як користувача їхніх земель. Незабаром землі в нього тут зовсім не залишиться. Вони не бояться панського гніву й не залежать від Корнацького так, як чаусовці, котрі потрапили в кабалу по власній дурості. Але це вже зовсім інша історія.

Крапка

А в нашій історії крапку поставив Ім’ям України, як це й належить, суд. Миколаївський окружний адміністративний суд розглянув 31 травня 2013 року адміністративний позов матері Аркадія Корнацького. У своєму позові вона просила визнати недійсним розпорядження адміністрації про передачу землі первомайським учителям і лікарям. Суд у задоволенні позову відмовив. Тим самим підтвердив: передача землі бюджетникам законна, вони є її єдиними й повноправними власниками. Ця земля не належить і ніколи за законом не належала Корнацьким. Крім 200 гектарів, які на той момент мали право придбати батьки Аркадія Олексійовича. Ця земля їм залишена в користування, але й вона чомусь донині не оформлена, як належить. Матері вже за віком не до того, а її син... Ну, у нього, як видно, дійсно свої закони, відмінні від тих, за якими живе вся країна.

Миколаївська область.