Якщо дослухатися до пліток, можна зав’язнути у них по вуха або потрапити у неабияку халепу. А якщо ти чесний перед собою, правда завжди буде на твоєму боці. Така мораль двох останніх вистав Вадима Пінського, режисера Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру.

Те, що дві різні вистави сповідують схожі істини, напевне, є підсвідомим прагненням режисера висловити якусь незакінчену думку. Або спробою глибше осягнути природу людських дивацтв і хиб. Цього разу — за допомогою комедії.

Отже, у листопаді минулого року глядачам показали виставу «Суто жіночі ігри» за п’єсою «Жінки» американки Клер Бут Люс. П’ять місяців по тому вийшла вистава «Вечеря під скандальним соусом» за п’єсою «Чутки» — знову-таки американського драматурга — Ніла Саймона. Автори відомі. Саймона вважають живим класиком. А п’єса «Жінки» пережила три успішні екранізації. Авторка придумала аж 40 жіночих ролей! Саме це свого часу привабило і донецький муздрамтеатр — можна показати власний «арсенал» актрис. Їх у виставі двадцять шість. Це немовби подіумне дефіле: всі виблискують у розкішних вбраннях, демонструють свої принади і хизуються «кігтями» світських левиць. За сюжетом, всі вони самодостатні, освічені та забезпечені. Такі собі взірці фемінізму. Жанр визначили як «плітки та інтриги у 2-х частинах». Утім, за наносним гламуром — простий сюжет: головну героїню зраджує чоловік. Розчарована життям, вона хоче розлучення. Але, шукаючи порад і співчуття у подруг, дізнається багато нового про своє оточення. Всього тут удосталь: заздрощів, пліток, наклепів... Справжній тераріум! Режисер наче підкреслює: «Подивіться, як не треба поводитись!»

Але минає час, і він озвучує тему на новий лад. Тепер у фокусі не тільки жінки, а й чоловіки — люди високого статусу — віце-мер, адвокат, кандидат у сенатори штату тощо. Виплутуючись із скрутної ситуації, всі вони враз перетворюються на диваків і самодурів. Ідеться про саймонівську «Вечерю».

...Майра та Чарлі запросили друзів на річницю шлюбу. Але у господарів відбулося щось незрозуміле: Майри немає вдома, а Чарлі з простреленим вухом у себе в кімнаті непритомний. Що сталося — не знає ніхто, а отже, одна за одною виникають неправдоподібні версії. Присутні дедалі більше заглиблюються у власні фантазії, що породжує безліч смішних і курйозних ситуацій. Чим закінчилося? Важко відповісти. Інтрига так і залишилася не розкритою. Хіба що був натяк, нібито вигадки гостей виявилися не такими й далекими від істини. Може здатися — на сцені не комедія, а абсурдистська п’єса, де вчинки людей не мають об’єктивних пояснень і де губиться загальна логіка. Тим часом вистава приваблює саме цим — тут немає висхідної події, отже, є де розгулятися фантазії режисера і на чому імпровізувати акторам. Навіть сценографія підкреслює абсурдність ситуації. У центрі сцени — сходи, які нібито ведуть у кімнату Чарлі. Але двері кімнати провисають у чорному просторі, де людина просто зникає у повітрі. Такий обман зору придумав художник-постановник Володимир Медвідь. А мораль у виставі та сама: не дозволяйте собі вплутуватися у незрозумілі ігри і долучатися до чиїхось пліток. А фінал традиційно американський — хеппі-енд! Можна розслабитися. Звичайно, якщо ви напружувалися.

Вадим Пінський каже, що отримав задоволення від роботи. А глядачі висловили прихильність повними залами. Але якщо озирнутися, то у недалекому минулому режисера можна нарахувати цілу низку вистав, в основу яких покладено теми значно глибші, ніж плітки, і значно вищі, ніж інтриги. «Історія коня» за повістю Л. Толстого, «Три жарти» за творами А. Чехова, «Скляний звіринець» Т. Вільямса — душевна і пронизлива вистава, «Опалені коханням» — велике і складне музичне полотно, «Думи мої...» — літературно-музична композиція за Т. Шевченком — велика талановита колекція. У ній відображено уміння режисера висловлюватися у різних жанрово-тематичних ракурсах, і це, звичайно, спонукає до експериментів, розширює коло нових пошуків та імовірних відкриттів.

Сцена з вистави «Суто жіночі ігри».

Фото В’ячеслава ПАЩУКА.