Сьогодні актор-«франківець» Олексій Богданович святкує своє 50-ліття
Досьє
Олексій Богданович працює в театрі імені Франка з 1984 року. Лауреат Шевченківської премії (1996-й, за роль у фільмі Олега Бійми «Злочин з багатьма невідомими»). Лауреат премії «Київська пектораль» (2000-й, за головну роль у виставі «франківців» «Брате Чичиков!» за Гоголем). Народним артистом України став 2006-го. Того самого року знявся в 100-серійному телесеріалі «П’ять хвилин до метро». Цю свою роль актор любить найменше, зате вона найбільше подобається широкій публіці.
Для бенефісу з нагоди ювілею він обрав виставу «Буря» за Шекспіром, де грає роль Просперо — мудреця, котрий роздумує над тим, як примножити добро і применшити зло в цілому світі. І байдуже, що це доводиться робити на маленькому острові, майже безлюдному, загубленому в океані.
Не буде великим перебільшенням сказати, що Богданович народився і виріс саме на такому острові — у селі Береза під Глуховом, на Сумщині. Такі села завжди почуваються острівцями в незатишному океані. Юний Богданович, коли вперше переступив поріг Київського театрального інституту, вчинив як справжній острів’янин: йому було просто цікаво поглянути, що тут робиться. І він сказав собі, знову-таки, як сказав би істинний острів’янин, ступаючи на борт корабля: «Якщо не сподобається — я втечу!» Та й згодом, коли його взяли до театру імені Франка, він по 30 разів на місяць виходив у масовках, де грав безіменних, безсловесних і майже однакових персонажів, тільки встигай вуса міняти,  Богданович знову подумав: а чи не втекти?
Але якось не встиг. А потім стало пізно: його полюбила публіка. Він до цього ставиться з розумінням: «Якщо ти виходиш на сцену, а публіка тебе не любить і не хоче, то чого ти сюди виперся?!»
Його легко любити, бо в нього шляхетна зовнішність: золотистий блондин, сірі очі, оксамитовий голос. Його звуть «штатним королем» «франківців». Справді, майже за 30 років роботи на цій сцені він зіграв кількох королів: двох Людовиків («Ах, мушкетери...»), Артура («Мерлін»), Георга ІV («Кін ІV»). У його репертуарному списку є ще кілька аристократів, нижчих рангом: граф Альмавіва («Одруження Фігаро»), ще один граф («Кохання в стилі бароко»). Та навіть його герої простонародного чи пролетарського походження схожі на янголів — згадаймо Ілька з «Патетичної сонати» або Лукаша з «Лісової пісні».
А втім, найцікавіше дивитися на Олексія Богдановича, коли він грає янголів, які переживають гріхопадіння, втрачають глянець, ламають оксамитові крила і розкаюються. Таких ролей у нього менше, зате вони — назавжди, як-от Іван Карамазов або інший Іван — Бездомний, з давньої вистави «Майстер і Маргарита».
А сьогодні він зіграє особливу роль — втомленого чарівника, який колись був янголом і пережив катастрофу та бурю, але не забув, що значить літати. Це не зовсім метафора: кажуть, Богданович іноді, щоб зняти стрес, їде до свого старого армійського приятеля, колишнього сержанта, і вони разом літають на дельтаплані...
 
Фото Володимира Фаліна («Укрінформ»).