У день відкриття 86-го сезону в Донецькому національному академічному українському музично-драматичному театрі яблуку ніде було впасти. Більшість із тих, хто прийшов подивитися виставу «За двома зайцями» в постановці Віктора Шулакова, пам’ятають її головних виконавців ще зовсім молодими — виставі от-от виповниться 15 років. Разом з нею дорослішали і глядачі, і сам театр.
Уже мало хто пригадає часи, коли у залі для глядачів було менше люду, ніж акторів на сцені. Тоді — 35 років тому — прийшов працювати сюди Марко Бровун, художній керівник театру, народний артист України, лауреат Шевченківської премії. Розпочатий ним процес залучення глядача до театру розтягнувся на десятиріччя. Вижити та самоствердитися українському театру в російськомовному регіоні було не так просто. Але тепер усе інакше: театр є лідером серед музично-драматичних театрів України. Ось промовисті цифри: 445 вистав було показано минулого сезону, 113 з них пройшли на виїзних майданчиках Донеччини. 194,37 тис. глядачів відвідали ці вистави. Показник відвідуваності театру — 96% (найвищий по Україні), причому за перше півріччя 2012 року він становив 97,5%. І це не гонитва за рекордом, і далеко не межа. Йдеться про відлік певного творчого етапу в житті Донецької муздрами — зникла необхідність приваблювати і привчати глядача до театру. Сучасний глядач сам виявляє активну зацікавленість, створюючи при цьому відповідне культурне поле, на яке можна орієнтуватися. На новий сезон до постановки заплановано вистави, що вимагають серйозної професійної зрілості від театру й від публіки. І якщо глядач ітиме назустріч, отримаємо новий якісний етап у театрально-культурному житті регіону.
Але цей сезон триватиме без Бровуна — на початку цього тижня Марко Матвійович пішов з життя.
85-річний ювілей театру припадає на листопад. Сезон обіцяє бути вражаючим і випробувальним. До постановки планується не менше 12 вистав, за умови, що працюватимуть одразу п’ять сценічних майданчиків. Один з них — Червона зала, відкрився торік.
Уже наприкінці вересня відбулася перша прем’єра. У музичній комедії «Подвійне життя, або Мадемуазель-хитрунка» за оперетою Флоримона Ерве (режисер Ігор Рибчинський) зайняті передовсім артисти-вокалісти. Це принципово у специфіці роботи музично-драматичного театру. Менше місяця — відстань між цією комедією і прем’єрою жовтня — «Суто жіночі ігри» Клер Бут Люс (режисер Вадим Пінський). Цей експеримент театру — зухвалий, адже вистава побудована не стільки на драматургічній основі, скільки на потужності жіночої енергетики артисток, а їх на сцені більше тридцяти.
Подією сезону має стати вистава Еріка-Емманюеля Шмітта (режисери Олексій Кравчук та Євген Курман) «Фредерік, або Бульвар Злочину». Про виставу кажуть, що це буде театральний гімн. Тут знято кордони між грою та дійсністю, що змушує акторів максимально розкритися перед глядачем, навіть жертвуючи сценічною ілюзією.
Другим запитом муздрами до самої себе буде вистава на основі п’єси Миколи Куліша (режисер Ігор Матіїв) «Мина Мазайло», прем’єра — в грудні. У виставі постають питання свідомості та відповідальності людини перед обраним нею способом мислення і життя.
Дитячий репертуар поповнить вистава за мотивами народної казки (режисер Ганна Цибань) — «Морозко». Перетнувши календарний рік, випустить комедію за п’єсою «Чутки» Ніла Саймона режисер Вадим Пінський. А до кінця сезону в анонсах з’являться ще деякі прикметні назви. Одна з них — «Ісус Христос — суперзірка», звістка про що викликала найбільший ажіотаж у мас-медіа.
Невід’ємна складова творчого обличчя музично-драматичного театру — музичні програми. Найближчі прем’єри серед них — «Не жалею, не зову, не плачу...» за творчістю Сергія Єсеніна (Червона зала) та програма, що репрезентує львівську батярську культуру «Тільки у Львові» у Театральній вітальні.
Зрештою, що б не відбувалося на сценічному майданчику, кожен рух, кожен відточений жест театр робить з метою підвищити художній рівень своїх вистав, розуміючи, що на них, так само як і на шулаковських «Зайцях», можуть виховуватись, дорослішати і зростати духовно сотні та тисячі глядачів.
Сцена з вистави «За двома зайцями». Проня — Марія Марченко, Свирид — Андрій Романій.
Фото В’ячеслава Пащука.
