Байкарю Микиті Годованцю цьогоріч у свій 119-й день народження довелося трохи потіснитися. Його меморіальна кімната, відкрита 2008-го в картинній галереї Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника, тепер стала літературною. І в ній замешкали не тільки численні учні великого українського майстра смішного, а й «вся літературна рать», що здавна словом своїм прославила Кам’янець.
Музейники створили надзвичайно цікаву експозицію, хоч про кожну особистість їм довелося розповісти лише ескізно. І все через те, що місця катастрофічно мало. На жаль, нині у фондах музею літературних експонатів не так багато, особливо з ХХ століття. Літератори тоді зазнавали переслідувань і фізично знищувалися. Письменники і поети, що гуртувалися навколо Івана Огієнка в добу УНР, вимушені були емігрувати. А поета Володимира Свідзинського в жовтні 1941-го енкавеесники спалили живцем у хліві...
Науковий працівник музею Руслан Йолтуховський та провідний спеціаліст Валерій Нестеренко, коментуючи літературну карту Кам’янця-Подільського, назвали десятки імен класиків різних епох, чиї біографії та творчість перетнулися з цим містом і краєм: це Петро Могила та Степан Руданський, Володимир Сосюра та Микола Бажан, Володимир Даль і Менделе Мойхер-Сфорім, Михайло Булгаков і Михайло Драй-Хмара. Одним із унікальних експонатів є прижиттєвий портрет Тараса Шевченка. 26-літній поет за завданням Археографічної комісії прибув до Кам’янця, збирав шедеври подільського фольклору, робив замальовки історичних пам’яток.
Пропозицію розширити експозицію за рахунок електронного проекту «Літературний Кам’янець», де можна навіть тексти творів виставити, музейники... не прийняли. Бо жоден комп’ютер не витримає випробування зимовими температурами. Літературна кімната міститься в картинній галереї. Картини ще витримують...
Під кінець радянського періоду Спілка письменників активно просувала ідею відкриття в Кам’янці-Подільському літературного музею, ба навіть Музею гумору та сатири. «Тут буде українське Габрово», — запевняв тоді сатирик Євген Дудар кам’янчан. Вони й досі про це мріють, бо є всі підстави. Але гостро бракує площі. Приміщення, які планували віддати на музейну справу, служать чиємусь бізнесу. І все ж тутешня інтелігенція має надію, що влада міста музеїв, повернувши кілька років тому бездумно забрану в митців виставкову залу, колись таки спроможеться реалізувати й ідею літературного музею. Бо як не добре в гостях у Микити Годованця, але ж тісно, скоро в кімнаті буде — як у консервній банці! Та й сам знаменитий байкар таки заслуговує на окремий музей.
На знімку: син байкаря Анатолій Годованець читає твори батька.
