Наш безсмертний Кобзар знову повернувся у Краснополь. Тільки не шукайте цього містечка на сучасних картах Прикарпаття. Бо з тих пір, зокрема з ХVІІІ століття, як тут почало розвиватися солеваріння — сіль видобували з соляних джерел (сировиць) — польські магнати Яблоновські, яким належали навколишні землі, перейменували це мальовниче містечко біля підніжжя гір на Солотвину. А вже в радянські часи воно стало Солотвином. А про сам Краснополь XІІ століття маємо згадку у відомому Галицько-Волинському літописі.
Утім, пам’ятник великому синові українського народу Тарасові Шевченку і раніше був у Солотвині. Та якийсь штампований, невиразний. А тепер постав у центрі селища, якраз навпроти входу у новозбудовану школу-ліцей — отож щодня зустрічає і проводжає місцевих школярів. Немов благословляє їх на добрі справи і правильну життєву дорогу. Образ Кобзаря — енергійного, цілеспрямованого, непідкупного — створив скульптор Володимир Довбенюк. А возвели фігуру поета-пророка на п’єдестал і впорядкували навколишню територію з допомогою місцевих підприємців.
— Образ Шевченка, його невмируща творчість допомогли нашому народові вижити у темному мороці бездержавності, — сказав на урочистій церемонії відкриття пам’ятника селищний голова Солотвина Роман Боднарчук. — І сьогодні Шевченкове слово, його заповіти вчать нас, як любити Україну, як працювати заради неї, відстоювати права рідного народу.
П’ятим Євангелієм для українців назвав Шевченків «Кобзар» настоятель місцевої греко-католицької церкви Різдва Пресвятої Богородиці Богдан Івахнюк, який освятив пам’ятник.
Допізна, аж допоки у вечірньому небі на фоні Карпатських гір не розцвіли гірляндами феєрверки, святкували-веселились мешканці та гості селища. Адже відкриття пам’ятника Кобзареві відбулося в рамках святкування дня цього мальовничого містечка. Недарма ж у популярній тут пісні співається: «Солотвин-Краснополь — мій краю коханий, Де пісня і пам’ять в обіймах сплелись».
Івано-Франківська область.
