Нині скульптуру св. Онуфрія роботи видатного митця ХVІІІ століття Іоанна Георга Пінзеля ніде не побачиш. Церковна громада однойменного храму села Рукомиш Бучацького району на Тернопільщині переховує її після того, як у липні на нього впала частина скелі, що відкололася від печерного храму ХІІІ ст.
За переказами, храм у травертинових скелях заснували київські монахи, які втекли з Києва від монголів. Церква святого Онуфрія на кілька століть молодша, вона стоїть у підніжжі печерного храму, і кам’яна брила пошкодила церковний прихід, де й стояла скульптура. За словами настоятеля храму отця Михайла Суканця, каміння зупинилося за кілька міліметрів від фігури святого Онуфрія, не пошкодивши її. Ми з колегами були у Рукомиші за два тижні до зсуву і ще встигли сфотографувати скульптуру, через яку нині розгорівся конфлікт.
Як уже повідомляв «Голос України», у всесвітньо відомому Луврі передбачається відкрити виставку робіт Пінзеля. Відповідно до міждержавної угоди між Україною і Францією виставка має тривати з кінця листопада цього року до кінця лютого наступного. У переліку робіт видатного митця був і святий Онуфрій. Скульптура особливо цінна тим, що це чи не остання робота майстра, крім того — кам’яна. Практично всі скульптури Пінзеля — з дерева.
Проте селяни затялися: «Не віддамо — і край». Не допомогли вмовляння ні голови облдержадміністрації Валентина Хоптяна, ні голови Бучацької районної ради Олега Михайліва. Керівник області пообіцяв надати з резерву 200 тисяч гривень. «Ще 80 тисяч виділить район, — сказав Валентин Антонович. — Підключимо спонсорів, меценатів і назбираємо 530 тисяч гривень, необхідних для ремонту храму. Відремонтуємо дорогу». Люди не проти фінансової допомоги, але не в обмін на фігуру святого Онуфрія. Бо вважають, що святий оберігає їх від всіляких напастей. А ще бояться: скульптуру можуть підмінити і привезти з Парижа вже копію. До Рукомиша приїхав і міністр культури Михайло Кулиняк. Розповідав, наскільки престижною для України є виставка у Луврі — перша такого рівня в історії її незалежності: «Про нашу державу дізнається світ, сюди, до Рукомиша, приїжджатимуть туристи. У цьому святому місці я не можу казати неправду». Але і його гарантій було замало. Громада не віддала скульптуру на виставку, навіть не показала її.
Останнім часом багато зроблено для розширення самоврядування громад, і, мабуть, це правильно. Та при цьому варто врахувати і такі моменти, як у Рукомиші. Роками тут забілювали скульптуру святого вапном (вона тоді була на церковній брамі) і називали її бовваном. І лише у 2004 році, дізнавшись від науковців, яким скарбом володіють, фігуру почистили і помістили у храмі. Це не докір селянам: не знали, не розуміли. Але тепер, коли знають і розуміють, чому не хочуть, щоб цю роботу побачив світ? Зосередивши такі цінності у руках громад, держава втрачає будь-який контроль над ними. Де і в яких умовах зберігається скульптура? Чи не зникне назавжди? І як пояснити французам, чому святий Онуфрій не поїде до Лувру?
Схожа ситуація була і в Бучачі. У списку робіт Пінзеля, що мали їхати до Франції (всього більше двадцяти, зокрема сім — з Тернопільщини), зазначені і дияконські ворота, які зберігаються у місцевій церкві святої Покрови. Коли їх приїхали забирати хлопці у камуфляжній формі, під стінами храму зібралася громадськість — і не дала. Лише після приїзду міністра і його перемовин з представниками духовенства, громадськості, районної влади вирішено таки віддати ворота на виставку. Гарантій М. Кулиняка для цього виявилося замало. Домовилися, що на час експозиції у Франції замість дияконських воріт до Бучача з музеїв Тернополя та Львова передадуть два антепендіуми (фрагменти різьби передньої частини вівтаря) і царські ворота з цієї церкви. Окрім того, цінності, що поїдуть до Лувру, мають забирати і повертати французи. Їм довіри більше.
Міністра просили сприяти продовженню реставрації міської ратуші, що є візитною карткою 750-річного міста, створенню у Бучачі музею Пінзеля, поверненню його робіт з музеїв. Зрозуміти громадськість і духовенство можна. Вони пишаються тим, що у їхньому місті творив майстер світового рівня. Завдяки його імені хоче зробити Бучач привабливим для туристів і місцева влада. А ще тут мають гіркий досвід, коли цінності з міста вивозились і зникали безслідно або осідали у запасниках музеїв. І все-таки тут зуміли піднятися над містечковістю, зрозуміли, наскільки виставка у Луврі важлива для України.
Ситуація у Бучачі та Рукомиші змушує замислитися. Громади до таких кроків треба готувати поступово, а не лише перед приїздом міністра. Будь-яке вилучення цінностей світового (і не тільки) рівня повинно мати законодавче і правове підкріплення. З духовенством владі краще контактувати постійно, а не лише запрошувати на освячення новобудов. І ще: чому люди ладні повірити французам, а не рідній владі?
Тернопільська область.
На знімку: скульптура, що спричинила конфлікт.
Фото зроблено автором незадовго до зсуву.
