«Голос України» оповідає про одну з найбільш артистичних і жвавих презентацій Форуму видавців у Львові. Йдеться про роман актора, шоумена, музики Антона Мухарського «Доба». Це неполіткоректна «сповідь молодого «бандерівця» про визвольні змагання 1989—1993 років.
Автор провадив дійство сам. Він мускулястий і барвисто татуйований, у футболці з бандерівцем і написом «Героям слава». У стилі книжки. На чорному тлі обкладинки — дівчина в вінку з паляницею, от тільки замість обличчя в неї — череп, позаду — схрещені пістолі, а увінчане все це словом «Welcome». Роман складається з нотаток, писаних у 90-х роках. На кшталт спогадів про наболіле, присипаних фантазіями та просякнутих сарказмом.
 — У всіх у нас є страх, рабами якого ми є. Моя дружина, друзі, які читали роман у ненадрукованому варіанті, сказали: навіщо ти це зробив? Ти ж наживеш собі ворогів на все життя, — розповів А. Мухарський. — Ця книга — намагання вичавити з себе той страх КДБ. Українець не може сказати: я живу на своїй землі, і пішли ви... москалі. Його стримують якісь політкоректні речі, історії, що нав’язуються зовні або виплакані й передаються у спадок. Нині Україну знов намагаються втягнути в коло імперське. Якщо переможе імперія, то Україна буде похована на довгі роки. Вона буде шароварно-вишиваною, але економікою, грошима, справжньою владою українці не будуть ніколи наділені, завжди залишатимуться гречкосіями, бидлом, працьовитими руками, з яких отримуватимуть статки люди, які не є представниками національно спрямованого капіталу.
Чтиво стьобне і безжальне. Це відчулося з перших читаних уголос рядків. Сон ліричного героя — зустріч на небесах із Шевченком. Той добірно лається, наказує: «Не кожух мій і шапку любіть, а біль мій!» і виганяє героя копняком під зад — боротися за Україну. Далі автор запропонував публіці озвучити уривок на вибір — про великий український дух, євреїв-змовників чи поборників нетрадиційної орієнтації (дослівно не скажу, бо такі вирази в нашій газеті не друкують). Молодь і зріліша інтелігенція змовницьки проаплодувала за третій варіант. Опис знайомства Борі Моїсєєва та Романа Віктюка... Виникло питання: нащо стільки матюків?
— Треба брати до зброї слово і бити ворога його ж зброєю. Ти зі жлобом, хамом намагаєшся толерантно поводитись. Він не розуміє половини слів, які ти йому кажеш. Треба мати у своєму лексиконі кодовані фрази, на які він відгукується. Можна написати: «Матюки зроблять з тебе москаля». Я, безперечно, згоден, але коли починаєш із українською толерантністю звертатися до хамовитого агресора, то він не розуміє. Треба працювати з реальністю, яка є навколо, пострадянським синдромом, який виливається в хамство, бруд на вулицях тощо, — прокоментував А. Мухарський «Голосу України».
Опісля дійства автора оточили читачі. Роман «запаковано» хвацько: іронічні колажі Андрія Єрмоленка, мова соковита, тему розкрито максималістськи. За словами Мухарського, він жодну політсилу не підтримує і є переконаним анархістом. Поки підписувалися книжки, «Голос України» розпитав людей, як їм усе це. Загалом реакція позитивна, молодь погодилася з почутими ідеями і сказала, що треба читати більше. Мимоволі думаєш: на Заході така позиція знайде підтримку, а як у інших містах? Дізнатися про це можна буде невдовзі: у жовтні «Добу» обговорять на ярмарку «Книжковий арсенал» у Києві.