«Привіт, вороно! Долетіла?!»

— Свою другу освіту я здобувала в Бремені, — розповідає про себе кам’янчанка Людмила Лиськова. — Закінчила факультет міжнародного права. Коли вирішила повернутися в Україну, мені казали: «Може, передумаєш?!» Саме була помаранчева революція. Я могла б і далі безбідно жити за кордоном, але...

Миловида жінка з великими виразними очима змовкає, хоч вельми балакуча. І це мовчання зрозуміле. Як багатьох співвітчизників, котрі не можуть жити на чужині — в розлуці з Україною, її вабило додому тяжіння Вітчизни, дочірній обов’язок перед рідною землею, прагнення служити їй і більше нікому. Багатьом воно зрозуміле й без слів.

— Я об’їхала пів-Європи, і ніколи не потрапляла в дорожні пригоди, — веде далі Людмила, — і треба ж, щоб мені вдома, в Кам’янці, біля водолікарні трапилась ота маршрутка... Нейрохірург Дмитро Васильянов буквально склав мене заново. А ще я вижила завдяки молитві. Не тільки в храмі, парафіянкою якого є багато років, — церкві святого Йосафата, а й усюди, навіть у Європі, де є отці-редемптористи, за моє здоров’я цілих півтора року, ставши навколішки, молилися десятки тисяч людей. Коли я змогла своїми ногами нарешті дійти на службу в церкву, ні я, ні всі, хто був тоді тут, не стримали сліз. 

На рахунку Людмили Лиськової — десятки добрих справ. От хоча б проект «Знайко». Її громадська організація «Інвестиції в майбутнє» отримала на реалізацію ідеї грант міжнародного фонду. Коштів вистачило на деякий час. Людмила та її однодумці тепер фінансують проект із власних кишень. Суть його — розвиток творчого потенціалу та соціальних навичок у дітей від півтора року до семи, сприяння максимальному розвитку малюків, позитивній морально-психологічній атмосфері в сім’ях. «Знайко» став переможцем у конкурсі дошкільних освітніх технологій в Україні ще 2005 року. Але вже невдовзі йому довелося шукати дах над головою. Отак у нас і губиться все найкраще. На щастя, «Знайко» нині оселився у міській школі №17. «Дирекція ще й підтримує нас», — каже пані Людмила і знайомить з Ольгою Гаврилюк, керівником проекту. У неї фах — «Початкове навчання та музичне виховання». Учасниками проекту є педагоги, вихователі, дитячі психологи, логопеди та дефектологи з досвідом роботи з дітьми, а також науковці. Кожен із них має основну роботу, але не ніхто не полишає започаткованої справи.

Більше того, створили ще кілька проектів, які досить популярні. Ось, до прикладу, «Феміда» — правовий усеобуч для дітей, який дає їм уявлення про їхні права. «...У дуже гарному лісі стало сумно, бо тут оселилося зле Свавілля, яке не дозволяло лелекам проносити новонароджених, важчих за три кілограми. «Нестандартних» позбавляли права на життя. І все ж лелеки перехитрили чудовисько та подарували ведмежій родині двох пампухастих малюків. За законами, встановленими Свавіллям, всіх дівчаток мали називати Гафійками, а всіх хлопчиків — Потапчиками. «Але ми звемося по-різному! Ми маємо на це право! І ведмежата — теж!» — гукають діти. Урешті-решт клишоногі отримали унікальні імена — Феміда та Закон». Із казки починається розуміння юними громадянами того, що кожен із них на землі — людина і всі мають рівні права. Навчання супроводжується «мультнарізкою», яку вигадали друзі Людмили. Дітям не нав’язують нічого, лише підштовхують їх до мислення, пошуку рішень. Дітлахам, які гостро потребують батьківської уваги, «Інвестиції» допомагають і матеріально. Традиційно їздять до інтернатів, підопічних запрошують до міста на гостину, а на Міжнародний день захисту дітей влаштовують велике свято на території історичної пам’ятки Руська брама. З ангелом Валерієм Свередою, слайд-шоу від Вадима Якуша, духмяними булочками від «Пишної здоби» Андрія Нагорняка, казковим татуажем, що легко змивається, від Василя Підгорняка та його дружини...

Людмила розповідає веселу історію про ворону, якій услід за лебедями заманулося в теплі краї. Долетіла напівжива. Порівнює себе з нею: вона теж береться іноді за щось майже нереальне. У молодості Людмила бачила себе сценічним візажистом, дизайнером: «Мала роботу в училищі культури, навчалася в інституті. У 1994 році презентувала власну студію дизайну «LyuDo». Додавало наснаги, коли на конкурсах краси дівчата перемагали в наших сукнях та аксесуарах. Мої колеги тепер творять у різних куточках світу. Едуард Влад — у німецькому Тюбінгені, Сергій Халабуда в Харкові... Але стабільно є з десяток майстрів, котрі володіють ремеселами плетіння, шиття бісером, різноманітної вишивки, в тому числі й золотом, батіка тощо. Приживаються в «LyuDo» ті, хто не обмежується чимось одним, а із захватом проникає в нові таємниці давніх майстрів».

Студія створила костюми для дитячої народної капели «Журавлик», стала співавтором кількох фестивалів — «Ретрофест», «Порта Темпоріс», інших. Виготовили й серію хоругов, є задум пошити найбільшу в Україні хоругву, для якої черниці Чортківського монастиря мають вишити образ Богоматері. Для рекорду Людмила обрала рідний край своєї неньки, Борщівщину.

Дев’ятого вересня пані Людмила обіцяє одразу п’ять рекордів, які мають стати надбанням Книги Гіннеса. Коли ідея тільки зажевріла, поїхала до Надії Адамовської в Борщів. «Хочу створити найбільшу вишиванку. Ти зі мною?» — запитала. Майстрині попросилися на прийом до голови Борщівської райдержадміністрації Ярослава Верхоли. Підтримала її і заввідділу культури Ольга Журавінська. «Вона подала ідею: сорочку не розтягувати, а одягнути на найвищу мотанку, — каже пані Людмила. — Консультував нас скульптор Богдан Фурда, а простий сільський тесля, брат Надії Володимир Овчинников, узявся виготовити каркас. 13-метрову фігуру встановлять у центрі Борщева, де вируватиме фестиваль вишиванок. Подивитися на неї приїдуть навіть українці з Росії». Людмила вже презентувала в Кам’янці 120-метрову вишиту доріжку, що прикрасить цю сорочку. А ще будуть найбільші плахта, ткана крайка від Марійки Фурди, хустина. Уже цієї середи мотанку-берегиню перевезли з цеху на площу.

Пані Людмила каже, що приблизно 30 тисяч кам’янчан мають коріння в Західній Україні, зокрема, в тому ж Борщівському районі. Раніше Борщів проводив фестиваль борщу, а вишиванки були якось збоку. Тож разом із «шалено творчими» людьми, яких Лиськова збирає навколо себе, де б не була: Надією Адамовською, Василем Чубаком, Кристофом Гжимським, Віктором Лиськовим, вона взялася повернути вишиванку на чільне місце, яке вона посідала в минулі часи.