Незрячого інваліда викинули на вулицю

Коли судовий виконавець у супроводі двох міліціонерів прийшов примусово виселяти з будинку Аркадія Кінцеля, його сусіди зібралися на подвір’ї, щоб не дозволити це зробити. На їх подив, незрячий вчинив по-іншому: «Дайте мені час зібрати речі, і я сам піду звідси. Я осліп через усі ці скандали і ходіння по судах. Якби не сліпота, я б ще боровся, досить з мене знущань, я їх уже не витримаю».

Судовий виконавець вимагав гарантії на підтвердження сказаних слів.

— Ключ від будинку може бути такою гарантією? — запитав незрячий. Його колишня дружина, за позовом якої чоловіка виселили з будинку, ключ узяла, але спершу почала дорікати, чому раніше не зібрав речі, мовляв, мав на це достатньо часу. Зрештою, погодилася на відстрочення виконання рішення суду на десять днів. Представник відділу державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції зафіксував домовленість сторін у протоколі. Перед тим, як піти, ще раз нагадав інваліду про те, що рішення суду має бути виконано і надалі відстрочки вже не буде. 

На запитання сусідів, куди тепер йти старому, сліпому чоловікові, судовий виконавець відповів, що це запитання не до нього, не він приймав таке рішення. Якби суддя вказав, де і яке житло має бути надано інвалідові, його переселили б туди. Але про це в рішенні суду нічого не сказано. 

Присутній при розмові автор статті запитав колишню дружину інваліда, чи не шкода їй, чисто по-людськи, виставляти на вулицю сліпого чоловіка? На це вона не відповіла жодного слова. Ніби в рот води набрала.

— Люди добрі, в якій ми країні живемо?! — не приховував емоцій колишній колега по роботі Микола Яцуба. 

Насправді, ця людина — сама доброта. В оцих мішках, які Аркадій Анатолійович збирається кудись перевезти, дуже багато книг. Він автор багатьох винаходів, має на них патенти. А його покійний батько був визнаним фахівцем у цукровій галузі. Його запрошували на консультації інженерні служби цукрозаводів не тільки в Україні, а й за її межами. Син вдався у батька.

Інженер за фахом, Аркадій Кінцель, багато років працював на Вінницькому підшипниковому заводі. Саме там на початку 90-х отримав земельну ділянку під будівництво на території Стрижавської селищної ради, навпроти ставки «Вервольф».

— Аркадій Анатолійович був першим, кому в нашому колективі надали таку земельну ділянку, — каже Микола Яцуба. — Це підтвердить кожен із заводчан, які нині тут проживають. Та й оригінали документів у нього збереглися. Але суддя, як бачите, розпорядився по-іншому. Замість того, щоб з’ясувати, яким чином земля опинилася в іншої людини, чоловіка викинули з будинку.

Після судового засідання Микола Яцуба довго не міг заспокоїтися. «Там же нікого не слухають, а чують лише те, що хочуть почути, — каже чоловік. — Як міг, захищав Аркадія Анатолійовича. Мене слухали, але не чули. Бо як можна було не взяти до уваги оригінали документів на земельну ділянку, де сказано, що вона справді належить Аркадію Кінцелю? На адвоката у нього грошей нема. Все, що він говорив — як горохом об стіну. Не знаю, як Аркадій переніс те, що почув від судді, але я довго відходив від того суду».

Суддя Вінницького районного суду Тетяна Васильєва прийняла рішення не просто виселити Аркадія Анатолійовича Кінцеля з будинку. Суд зобов’язав ще й демонтувати самочинно (так записано в рішенні суду) збудований будинок, а також погріб та криницю. І це ще не все. Незрячий інвалід першої групи, за рішенням судді, мав ще сплатити одну тисячу гривень компенсації моральної шкоди та 138,5 гривні судових витрат.

Вінницький апеляційний суд відхилив тільки пункти про демонтаж будівель та сплату моральної шкоди. Зате залишив чинним рішення про виселення. Щоправда, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних справ, куди звернувся інвалід, затребував рішення суду першої інстанції.

— Що з того, якщо людину вже виселили, — каже сусід потерпілого Василь Іванович. — Ми з сусідами написали колективного  листа в прокуратуру. Підписалося більше тридцяти осіб. Просимо захистити його конституційне право на житло. Це ж очевидно, що його ошукали. Але хто хоче перейматися проблемами інваліда?

Раніше Аркадій Кінцель проживав у 1-кімнатній квартирі у Вінниці, яку йому залишив батько. Саме у це помешкання в свій час привів дружину. Коли одружувався, у неї вже була донька від першого шлюбу. Мають також спільну дочку. Його знайомі стверджують, що обом дітям Кінцель допоміг здобути вищу освіту. На початку  2000-х ситуація на підшипниковому заводі складалася не кращим чином, зарплату платили із затримкою, підприємство занепадало на очах. Робітники масово звільнялися і шукали інший заробіток. Аркадію Кінцелю знайомі запропонували роботу в Рівному. Чоловік охоче погодився, бо треба було утримувати сім’ю. Обставини складалися так, що він повинен був там прописатись. Довірливий чоловік і гадки не мав, що після повернення до рідного міста батьківська квартира виявиться приватизованою на дружину. А його самого виставлять за двері. Саме так і сталося. «Вона зробила це шахрайським чином», — каже Аркадій Анатолійович.

На отриманій земельній ділянці чоловік спромігся збудувати маленьку, підвального типу «времянку», в ній і прожив декілька років, доки не поставив одну кімнатку. На більше у нього не вистачило грошей. «Кімната, як бачите, не закінчена, не зроблені внутрішні роботи, єдине, є дах над головою, — каже Микола Яцуба. — А як так сталося, що й це все перейшло колишній дружині, мали б встановити прокуратура та міліція. Повторюю ще раз, всі оригінали документів у нього на руках. А на ділі виявляється, що земля належить його колишній дружині. Про це ми дізналися вже у суді. Тому тепер тільки написали листа в прокуратуру, щоб все перевірили».

Сусіди були готові стати горою на захист незрячого чоловіка, якби його примусово виселяли з помешкання. Крім інших, прийшли його захищати навіть двоє теж незрячих людей. Аркадій Кінцель осліп приблизно рік тому. Далася взнаки хвороба глаукома.

— Ми дуже шануємо і поважаємо цю людину, — каже Наталія Мажировська. — Він дуже совісний, людяний, уважний до сусідів. Усе це робив своїми руками. А вже коли став незрячим, то всі роботи припинилися. Так він у цій хатині один залишався.

— Аркадій Анатолійович настільки скромний, що навіть коли йому принесеш поїсти, соромиться брати, — каже ще одна сусідка Кінцеля. 

Рідну доньку Аркадій Анатолійович дуже любить. «Але в неї своя біда, — неохоче розповідає батько. — Затягнули дитину в погану компанію і тепер пропадає».

Щоб незрячий інвалід залишився у своєму помешканні, сусіди запропонували його колишній дружині 15 тисяч доларів. Один із підприємців, який тут проживає, готовий заплатити такі гроші. Трохи скинулися й інші люди. Але колишня не погоджується на таку суму. Каже, що це мало.

Аркадій Анатолійович у присутності сусідів просив її не продавати ділянку. «Розумніше буде закінчити будівництво, щоб було де жити, — каже чоловік. — Ти вже хотіла продати. Ледве відмовив. У тебе ж двоє дітей! Тепер знов те саме? А якщо не будеш продавати, то чого мене виганяєш? Сама ж тут нічого не зробиш».

«Мені буде краще, коли тебе тут не буде», — відповіла на це колишня дружина.

На запитання сусідів, куди піде незрячий чоловік, Аркадій Анатолійович відповів, що у нього ще живі дві сестри, може, до них напроситься в прийми. Можна було б у будинок пристарілих, але від когось чув, що туди влаштуватися непросто.

Вінницька область.