По 15—20 годин на добу змушував працювати двох чоловіків фермер із села Кармалюкове Жмеринського району на Вінниччині. Грошей не платив, за спробу втечі погрожував вбити. Після двох років каторги вони все одно вирвалися на волю...

Віктор Коваль, йому 32 роки, повернувся до себе в село Копистирин сусіднього, Шаргородського, району. Його напарника по неволі — 28-річного Романа — переховує мати. Про це повідомив голова села Кармалюкове Віктор Огородник. «Жінка сказала мені, щоб її сина навіть не намагалися шукати, бо так надійно сховала, що ніхто не знайде», — розповів Микола Огородник.

Коли міліція почала перевіряти заяву втікачів, з’ясувалося, що згаданий Роман не має паспорта, бо ніколи не отримував його. В армії теж не служив. У військкоматі значиться, що він проходив медичну комісію ще коли навчався в школі. І все. Так само міг «загубитися» в документах і Віктор Коваль. Два роки його не було в рідному Копистирині. За цей час ніхто навіть у міліцію не заявив про зникнення людини. Батьків у Віктора нема, померли, брати живуть у Росії. Тільки дядько час від часу навідувався в село, цікавився, чи не з’явився племінник. Дядько проживає в іншому селі. Про зниклого чоловіка говорили різне. Навіть те, що його вже нема серед живих. Незважаючи на це, в сільраді навіть в міліцію не заявили про зникнення людини.

— Якби в мене пропала собака з подвір’я, я б її шукав, а тут людини не стало, і всім байдуже, — каже один з жителів Копистирина.

Силоміць запхали в машину

— Того вечора хазяїн прийшов п’яний, — каже Віктор Коваль. — Ми з Романом припильнували, коли він заснув, вийшли за ворота і — гайда тікати. Була дванадцята ночі, на вулиці темно, ніхто нас не міг побачити. Полем дісталися до залізничної колії. А тоді по шпалах дійшли до Жмеринки. А вже звідти добралися в його рідне село Копистирин.

Залишатися у батьківській хаті Віктору було боязко. Він пам’ятав погрози фермера. Той не раз застерігав: «Утечеш — з-під землі дістану!» Ночував у сусідах. У Романа вибору не було. Він спав у хаті Віктора.

— Віктор — бідний хлопець, живе без батьків, постійної роботи не має, — каже його сусідка Марія Ярова. — Але дуже старанний. Безвідмовний у наданні допомоги. Може пособити в будь-якій роботі. Люди наймали його пасти худобу, рубати дрова, копати картоплю. Платили, давали їсти. Так він жив. Коли після двох років відсутності повернувся в село, був дуже схвильований. Усім казав, що за ним можуть приїхати і знов забрати. Тому й переховувався в людей. Як і раніше, допомагав тим, хто просив.

— Того дня Віктор і Роман чистили криницю в одного чоловіка, а потім Роман пішов косити сіно, — каже Марія Ярова. — Коли він ніс на плечах в’язку, з кущів вийшов якийсь чоловік. Високий, коротко стрижений. Побачив Романа — і хап за в’язку сіна. А тоді — за руку. Каже, пішли. Позаду йшов Петро, наш односельчанин, з ним Роман косив сіно. Запитав, ти хто такий, чого до хлопця вчепився? А той каже, він знає, хто я такий. Він у мене хату обікрав. Роман просився перевдягнутися, бо був у робочому одязі. Але його, як пацана, поволокли до машини. Запхали всередину і повезли кудись. Думаю, якби в той час був Віктор, його теж не залишили б...

Після того випадку в Копистирині переконалися: їх односелець неспроста попереджав, що за ним можуть приїхати. Сусіди Віктора звернулися по допомогу у Вінницьку правозахисну групу. Сільрада й цього разу не повідомила міліцію про факт насильного затримання незнайомими молодого хлопця.

Бив тим, що під руки попадалося

У Віктора страшенно порепані долоні рук. Вони схожі на суцільну рану. Навряд чи колись вона загоїться. «У хазяїна не один десяток голів свиней і худоби, їх треба було годувати, доглядати, вичищати гній, — каже Віктор. — Раніше як о 12-й годині ночі ми не лягали спати. А о четвертій-п’ятій нас уже піднімали до роботи».

Віктор пояснює, що хазяїн щоразу давав їм наряд на день. Але роботи було так багато, що не завжди вдавалося впоратися.

— Якщо не виконували наряд, він бив, — каже Віктор. — Що під руки попадалося, тим і бив — шлангом, арматурою, а одного разу поламав на мені держак від сапи.

Жили вони в літній кухні. За ліжко служили дві полиці. Замість простирадл — лахміття старого одягу. «За два роки роботи не заплатив навіть гривні, — каже Віктор. — За цей час я ні разу не тримав у руках гроші. Забув, які вони. Спочатку казав, що платитиме 1800 гривень на місяць. Годував теж погано. Переважно картоплею і якоюсь юшкою. Бувало, хазяїн купував цигарки».

У заяві до міліції Віктор описав, яким чином він опинився у чужому районі. Стверджує, що до його будинку приїхали незнайомі люди і силою вивели з хати. Він пробував пручатися. Тоді його вдарили по голові, через це знепритомнів, до тями повернувся вже в господарстві фермера.

— Коли ми виганяли на випас худобу, він наказував нам ні з ким не говорити, — розповідає Віктор. — Бувало, ховався в кущах і дивився за нами. Ми боялися комусь поскаржитися. Тому й терпіли.

Досі сняться бики й свині

В обох чоловіків не раз була можливість утекти з неволі. Вони й самі про це кажуть. Страх зупиняв. «У селі знали, що у фермера працює двоє чоловіків, — каже сільський голова Кармалюкового Микола Огородник. — Я теж їх бачив. Роман наш, місцевий. А про Віктора фермер сказав, що це його родич. Бувало, проїжджав поруч, то бачив, як він волочиться з биками. Міг би сказати, що його б’ють, не платять...»

— Я боявся, бо знав, що хазяїн може домовитися з усіма — і з міліцією, і з сільрадою, — каже Віктор.

Йому досі сняться бики й свині. Про це він розповідав правозахисникам, коли їздив з ними показувати будинок, в якому каторжно працював два роки. Під’їхавши до воріт, побачив, як декілька чоловіків швиденько сховалися за хатою в кукурудзі. Віктор вигукнув: «Рома! Рома!». Каже, що упізнав його одразу. З будинку ніхто не вийшов, скільки не гукали хазяїна. Тоді правозахисники викликали міліцію.

Хазяїн не приховував від міліціонерів, що в нього працювали Віктор і Роман. Сказав, що відтоді, як вони втекли, більше їх не бачив. Заперечує, що бив їх. Зізнався, що розраховувався тільки харчами й одягом. Як чоловіки опинилися в його господарстві? Фермер стверджує, що Віктора зустрів у Жмеринці на вокзалі, запропонував йому роботу, і той погодився. А односелець Роман сам напросився доглядати худобу.

Спілкуватися з журналістами фермер категорично відмовляється. Коли це спробував зробити репортер одного з центральних телевізійних каналів, оператору розбили камеру, закидали камінням і натравили пса.

Вінницька область.

Коментар

Дмитро Гройсман, координатор Вінницької правозахисної групи:

— Це очевидний факт трудової експлуатації людей. У міліції є всі підстави порушити кримінальну справу. Наскільки агресивним є фермер, це він продемонстрував, кидаючи в журналістів камінням і натравивши на них собаку. Після цього можна повірити словам Віктора Коваля, що його били. Сусіди фермера також про це говорять. Кажуть, не знають, за що, але чули, що хлопців били.

Хоча не все в цій історії однозначно. Думаю, що починалися трудові стосунки добровільно. Потерпілий написав у поясненні, що їм обом обіцяли платити. Натомість згодом вони відчули себе в ролі рабів. Через це в них увірвався терпець, незважаючи на погрози, вони втекли. Тому мій меседж читачам такий: якщо в людини не буде почуття власної гідності, будь-хто може опинитися у схожій ситуації.

Дивує байдуже ставлення до людей місцевої влади. В Копистирині пропала людина, а сільрада навіть міліцію не повідомила про це. У Кармалюковому чоловік без паспорта, його не поставили на облік у військкоматі, а тому не призвали в армію — теж через байдужість сільського голови. Він мав би також вияснити, хто цей наймит у фермера, який два роки проживає без реєстрації. Але не зробив цього.

Віктор Коваль: «За два роки каторжної роботи мені не заплатили жодної гривні, я вже забув, якими є гроші...»

Фото надане Вінницькою правозахисною групою.