Колись у губернському місті Чернігові несли службу три військові оркестри: 167-го Острозького піхотного, Резервного та Переволочинського полків. На свята вони грали для городян. На початку 1950-х років з’явилися ще 57-ме Чернігівське військове авіаційне училище льотчиків, розквартироване в казармах колишнього Острозького полку, і Окремий навчальний залізничний полк. При них теж були оркестри. Життя міста неможливо було уявити без військової музики.
Потім СРСР розпався. В Україні армія скорочувалася. В 1995 році розформували Чернігівське вище військове авіаційне училище льотчиків (ЧВВАУЛ), а його оркестр був з одним кращих у країні. Ходили чутки про скорочення військового оркестру залізничного полку. Місто з більш як віковою традицією військових оркестрів могло залишитися без цих музичних колективів. Важко передати, що відчували тоді ми, військові музиканти...
Але керівництво Збройних Сил в 1998-му ухвалило рішення щодо створення в Чернігові Північного оперативного командування, а при його штабі мали створити 7-й військовий оркестр. Не звичайний, зі штатом у 21 особу, а окрема військова частина — понад 50 чоловік. Начальником оркестру було призначено майора Володимира Анатолійовича Дашковського (на знімку). Приїзд цього диригента дав надію на те, що традиції військових оркестрів у місті не будуть втрачені...
Володимир Анатолійович звернувся до мене, музиканта військового оркестру залізничного полку, із проханням допомогти. Погодився я не відразу. Але коли Дашковський розповів, яким бачить майбутній оркестр, я вирішив, що гріх відмовлятися.
Наказ про створення 7-го військового оркестру штабу Північного ОК підписав командуючий Північним ОК генерал-полковник Колотов 22 червня 1998 року. І почалася робота. Майор Дашковський у своєму особистому автомобілі їздив у військові частини, військкомати та музучилища: у Житомир, Суми, Полтаву. Він відбирав музикантів. Але ж не кожний зважиться (особливо затребуваний музикант) перебратися в іншу область і служити в оркестрі, що існує ще тільки на папері, жити в гуртожитку (якого ще й не було), та ще у той час — кінець 1990-х років. Але ця людина вміє переконувати!
Тоді нас було четверо: майор Володимир Дашковський (начальник), прапорщик Ігор Проценко (старшина оркестру), я, старшина Семен Бельман (загальні питання), і Тетяна Бабенко («господиня» канцелярії).
Десь на початку липня Володимир Анатолійович заявив, що 4 грудня в обласному муздрамтеатрі в 7-му річницю Збройних Сил України відбудеться концерт-презентація 7-го військового оркестру штабу Північного ОК. Ми сторопіли. Це здавалося авантюрою... Адже музикантів ще нема, крім привезених Дашковським з навчального центру «Десна» 10 солдатів та мене зі старшиною. Не було ні нот, ні пюпітрів — нічого! Нам виділили казарму нещодавно розформованої окремої кадрованої залізничної бригади. Не потрібна особлива фантазія, щоб уявити собі це приміщення після того, як його залишили колишні господарі. Ось тут і виявилася ще одна неабияка якість майора Дашковського. Він міг робити кілька несумісних справ одночасно. Під його керівництвом будували музичну студію, спальні приміщення, студію звукозапису... І ліжка наші солдати одержали не залізні, а дерев’яні! І тут він заявив, що хоче в приміщенні оркестру влаштувати кафе! Я, як «старший товариш» (майже 10 років різниці), відмовляв: «Володимире Анатолійовичу, ви розумієте: санстанція, податкова... Це ж в’язниця!» А він: «Семене Григоровичу, я хочу, щоб мої музиканти могли між репетиціями випити горнятко кави. І я за це відповім сам!» Це — слова справжнього командира.
І кафе з’явилося! А диригент навіть приніс із дому якусь ведмежу шкуру — для створення інтер’єру.
А тим часом робота кипіла!
Через три місяці, 1 жовтня 1998 року, 7-й військовий оркестр штабу Північного ОК провів першу репетицію. А 4 грудня, як і намітив наш командир, відбувся святковий концерт. Він відкрився величним «Алілуя» з ораторії Георга Генделя «Месія» — виконував Чернігівський камерний хор ім. Д. Бортнянського в супроводі нового військового оркестру. За диригентським пультом стояв сяючий майор Володимир Дашковський. А наприкінці концерту, на подив слухачів, «Серенаду місячного світла» Гленна Міллера виконав на кларнеті в супроводі оркестру сам диригент Дашковський.
24 серпня 1999-го 7-й військовий оркестр штабу Північного ОК брав участь у параді військ у День Незалежності України в Києві, а вже 25 серпня ми виїжджаємо в Чехію. Військово-музичне управління Генштабу довірило молодому колективу представляти Україну на міжнародному фестивалі військових оркестрів у місті Кромержиж. 2000 рік — міжнародний фестиваль військових оркестрів у Штутгарті. Нашим військовим музикантам аплодували європейські міста, де розуміються на мистецтві духових оркестрів.
У жовтні 2003-го здійснилася ще одна ідея вже підполковника Дашковського. На базі 7-го військового оркестру штабу Північного ОК створено військово-музичний центр Сухопутних військ ЗС України. У цьому унікальному мобільному творчому формуванні сьогодні 13 творчих колективів. Вони виступають і у великих залах обласних центрів, і у віддалених гарнізонах.
У жовтні 2006 року доля знову випробувала підполковника Дашковського. Тоді у Чернігові виник конфлікт через передачу одного із храмів вірянам. Військові музиканти до цього стосунку не мали. Однак для вирішення конфлікту знадобилося приміщення. Далекі від музики чиновники запропонували виселити військово-музичний центр із пристосованого під артистичні класи та музичні студії приміщення Будинку офіцерів у зруйноване приміщення клубу колишнього ЧВВАУЛ (за іронією — казарми колишнього Острозького полку!). Резолюція тодішнього Президента пропонувала міністру оборони України доповісти через шість днів про виконання розпорядження. Міністр дав доручення начальнику Генштабу з наказом доповісти про виконання за три дні. Що в таких випадках роблять командири навіть із дуже великими зірками? Беруть під козирок... Але не підполковник Дашковський! Він зателефонував, ми зустрілися. Я тоді вже був військовим пенсіонером. Порадилися і вирішили, що потрібно написати Президенту України лист про те, що вже третя за вісім років(!) передислокація військово-музичного центру — неприпустиме розбазарювання грошей. Лист підписали 10 чоловік. Першим поставив підпис голова Спілки композиторів Євген Станкович.
Так військовий диригент Дашковський здобув ще одну свою перемогу!
Розповідь про народного артиста України підполковника Володимира Дашковського можна ще продовжувати. Його талант, харизма, завзятість і воля ще довго будуть потрібні справі будівництва військово-оркестрової служби армії України.
Семен БЕЛЬМАН, заслужений працівник культури України, ветеран військово-оркестрової служби.
