Нова книжкова серія «Ad fontеs/До джерел» започаткована у видавництві «Український письменник» минулого року. З’явилась вона, здається, без особливої промоції — от почалася собі, та й годі, наче так і треба. Можливо, я необережно висловився («Наче так і треба»), але міняти нічого не буду, бо... а чому, зрештою, не ставитися до такої книжкової серії як до чогось такого, що мусить у нас бути обов’язково, буденно й звично? І радувати цією звичністю.
Отже, про ідею. Якщо шукати аналогій, то ця серія чимось нагадує добре й давно відому у нас санкт-петербурзьку книжкову серію «Азбука-классика». Принаймні, той самий зручний формат, та сама різноплановість (від античних авторів до сучасних), ті самі м’які палітурки. Втім, одна з книжок, найперша — у твердій обкладинці. Це — «Вибране» Миколи Зерова. Оскільки «Ad fontеs» — знамените зеровське гасло, отже, тверда обкладинка і першість в серії — ніби своєрідна данина тому, від кого пішла назва всієї серії. Та й читачам подарунок, бо двотомник Зерова, підготовлений і виданий Г. Кочуром ще 1990 року — вже рідкість, де його тепер знайдеш?
А що далі? Ті книжки, що вже вийшли, справляють обнадійливе враження. Хоча б тим, що список назв не повторює поки що ані згадану серію «Азбука-классика», ані будь-яку іншу. Маємо — вперше — етико-філософський трактат Володимира Винниченка «Конкордизм (Система будування щастя)» з ґрунтовною передмовою Тамари Гундорової. А ще — «Анабазис» Ксенофонта, «Жовтий Кром» — ранній роман Олдоса Гакслі, вибрані вірші Рауля Чілачави «Світло самотньої зірки» (у двох томах), «Голем» Густава Майрінка, «Ремінісценції» Сергія Грабара, «Небо народжених щойно» Чеслава Мілоша, «Вибране» Йозефа Рота, «Автопортрет з уяви» Володимира Яворівського та «Непристольні гноми» Василя Простопчука.
А те, що обіцяють надалі — не меш цікаво: «Аннали» та «Історія» Корнелія Таціта, твори Станіслава Оріховського, що його в Європі колись називали русинським Демосфеном, «Кобзар і Малий Кобзар» Михайля Семенка, мистецтвознавчі трактати Богомазова та Архипенка, Паунд і Кавафіс, антологія китайської поезії...
Трохи збиває з пантелику присутність у списку сучасних авторів — їм ніби «зарано» видаватися під гаслом «Ad fontеs». А з другого боку — чому ні? Хіба, скажімо, вірші-гноми Простопчука не спрямовані до певних джерел, і літературних, і народних, як от: «Ми мали б не те, що маємо, Та скоро і те поховаємо!» Або: «Як падає зірка з неба, Це значить: її там не треба!»
Зрештою, гасло «Ad fontеs» має різні сенси, а серія — універсальна, тут може і повинно бути все, як на ярмарку, аби лиш це була якісна література.
Тут варто сказати й про якість цих книжок — як товару. Вони міцно зроблені й не розсипаються до кінця читання (окрема подяка Державній картографічній фабриці, м. Вінниця). Які тиражі — не вказано, окрім Зерова (тут 200 примірників, готова бібліографічна рідкість). Мабуть, з тиражами — як завжди у нас. Як сказав Юрій Буряк, ініціатор серії, можна придумати навіть ідеальний проект, але щоб його втілити в життя — сподіватися нема на кого, крім добрих людей та Господа Бога.