Торік улітку в одній з одеських висоток мікрорайону «Чудо місто» ліфт із п’ятьма пасажирами в кабіні дійшов до одинадцятого поверху й раптово зупинився. Після кількох секунд ліфтова кабіна несподівано пішла вниз. Це була доволі жорстка посадка, і перелякані пасажири вискочили назовні.
Фахівці Держгірпромнагляду з’ясували, що технічне утримання ліфта відповідало нормам, і причиною позаштатної ситуації став так званий людський чинник. До моменту аварії ліфтер змінився із чергування, його змінник ще не приступив до виконання обов’язків. І так званий перезапуск ліфта, що зупинився, проводила консьєржка, яка не має ні спеціальних знань, ні досвіду дій у форс-мажорних обставинах. Вона просто натиснула кнопку перезапуску й спрямувала ліфт із пасажирами на перший поверх. Насправді, цю процедуру треба виконувати за іншою схемою.
Причину надзвичайної події з ліфтом голова правління ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків) «Середньофонтанський» Кирило Кривицький пояснив так:
— Аварійна ситуація виникла через те, що існує розрив у часі між прийманням будинку державною комісією та прийняттям майна на баланс ОСББ. Мешканці не можуть бути компетентні в оцінці якості та здатності працювати систем і обладнання, встановлених замовником. Їхні інтереси повинні захищати державні органи. Але після того, як держкомісія підписала акт про введення будинку в експлуатацію, у власників житла немає підстав висувати претензії замовникові — будинок зданий.
Надзвичайна подія з ліфтом у «Чудо місті» вкотре спричинила величезний суспільний резонанс в Одесі. З інтервалом у два-три роки керівництво міста обіцяє, що проблему ліфтового господарства буде розв’язано. Останнім це пообіцяв нинішній міський голова Олексій Костусєв у листопаді минулого року. Міська влада заявила, що до нового 2012 року в Одесі запрацюють усі ліфти.
Сьогодні кількість непрацюючих з різних причин підіймальних механізмів в Одесі наближається до цифри 150, до того ж в 2010-му щодня простоювало 120—150. Міським бюджетом передбачено виділення на ремонт і модернізацію ліфтів вісім мільйонів гривень. Незважаючи на райдужні запевняння працівників ЖКГ у тому, що таке фінансування дасть змогу переламити кризову ситуацію з ліфтами, стан справ у цій сфері обслуговування населення залишається не кризовим, а критичним.
У ВАТ «Одесаліфт» кажуть, що проводять модернізацію господарства, однак компенсувати вибування з експлуатації встановлених ще за Радянського Союзу ліфтів не встигають.
Інша проблема: «Одесаліфт» продовжує роботу ліфта всього на 3—5 років. Тобто капремонт — це половинчасте рішення. Потрібна тотальна заміна ліфтів, на що, за підрахунками одеських керівників ЖКГ, знадобиться мінімум 1,5 млрд. грн.
Щоб повноцінно відремонтувати та запустити ліфт, потрібно 130—150 тисяч гривень. Тобто виділені з міського бюджету сім мільйонів забезпечили б ремонт у найкращому разі, за 100 відсоткового виділення коштів, 60 ліфтів, притім що щомісяця все нові механізми вичерпують свій ресурс і зупиняються за приписом інспекції. Швидше за все, відбувається ось що. Робиться за невеликі гроші поточний ремонт — підшипники перебирають, троси підтягують — але за документами він проходить як капітальний. Ліфт запускають, хоча реально безпечнішим він не став. Це на професійному лексиконі ліфтовиків називається «штовхнути ліфт».
Що надійніше — підіймач чи сходи?
Сьогодні стратегічним напрямом державної політики в сфері ЖКГ є підтримка ОСББ. Філософія такої стратегії полягає в тому, що мешканцям відводиться роль інвесторів для розвитку житлово-комунальної галузі. Але в масштабах окремо взятого регіону чи навіть міста, приміром, Одеси в таку стратегію потрібно хоча б внести зміни. У місті тільки 600 із 4 222 ліфтів перебуває у віданні ОСББ. Ці об’єднання власників житла створюються, як правило, у новобудовах. А там монтуються новісінькі ліфти, термін експлуатації яких — чверть століття. А як бути мешканцям будинків, обладнаних підіймачами та побудованих ще за радянських часів? Живуть у них переважно люди з невеликим статком, багато пенсіонерів. Всі вони не підходять з цієї причини на роль внутрішніх інвесторів.
Є підстави прислухатися та вивчити думку вчених про те, що термін роботи ліфтів потребує коректування до 30 років. Хоча в тій само Одесі справно працюють піднімальні механізми, яким далеко за 50 років.
Життя вже переконало, що стабілізувати ситуацію з тими ж тарифами за користування ліфтами можна завдяки енергозберігаючим технологіям.
До речі, про тарифи. Керівництво «Одесаліфта» виступає за підвищення тарифів за утримання підіймачів. «Нинішні розцінки для населення формувалися ще в 2007 році, відтоді всі їх складові — електроенергія, мінімальна зарплата тощо — зросли в кілька разів. Дивіться, за домофон мешканець квартири на Таїрова платить 15—17 гривень у місяць. Приблизно стільки само — за ліфт. Але хіба можна порівнювати домофон, який майже не потребує уваги з боку техніків, і такий надто складний механізм, як ліфт? Я вважаю, що тариф повинен становити не менше 30—50 грн.», — заявляють фахівці підприємства.
Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», утримування ліфтів входить до переліку послуг з утримування будинків і прибудинкових територій. А оплата за утримування обчислюється за формулою, за якою вартість обслуговування одного ліфта множиться на їх кількість у будинку й ділиться на сумарну площу квартир. Але в ліфтах піднімаються та опускаються не житлова площа, а реальні люди. Абсолютно зрозуміло — порядок оплати за користування ліфтами не відповідає фактичному утримуванню послуги, що надається.
І кілька слів про безпеку підіймальних механізмів. Контроль Держжгірпромнагляду за технічним станом ліфтів дає змогу вселяти впевненість, що несправні механізми не працюватимуть до повного закінчення ремонту. На жаль, життя, трапляється, свідчить про інше. От останнє тому підтвердження.
Набрав законної сили вирок Київського районного суду Одеси щодо головного державного інспектора Територіального управління Держгірпромнагляду по Одеській області.
У ході розслідування кримінальної справи, порушеної органами прокуратури за матеріалами СБУ, встановлено, що посадова особа налагодила схему вимагання хабарів від представників експлуатуючих організацій ліфтового господарства. «Такса» становила 800 грн. за введення в експлуатацію одного ліфта й додатково 200 грн. при оформленні нового технічного паспорта.
У зв’язку з небажанням власників ліфтів платити «данину», понад 100 підіймачів у будинках Одеси, які були готові до введення в експлуатацію після проведення ремонтних робіт, залишалися виключеними.
Вироком суду зловмисника визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.368 Кримінального кодексу України. Йому призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років з позбавленням на два роки права обіймати матеріально-відповідальні, керівні, адміністративно-роспоряджувальні посади в органах державної влади, з випробним терміном два роки.
Компетентна думка
Сергій Гриневецький, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань оборони та національної безпеки:
— Проблема переросла масштаби окремих міст. І стала загальнодержавною. Її можна розв’язати у рамках Державної програми «Ліфти України», що буде включати в собі не тільки завдання розроблення нових видів ліфтів вітчизняними виробниками з належним терміном служби (до 50 років) і застосуванням енергозберігаючих і інших інноваційних технологій, а й зміну принципів управління ліфтовою галуззю. Адже відповідно до статті 3 Конституції України «Людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».
Твердо переконаний, що недосконалим залишається й механізм оплати за обслуговування ліфта. Відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», утримування ліфтів входить до переліку послуг з утримування будинків і прибудинкових територій. А оплата за утримування обчислюється за формулою, за якою вартість обслуговування одного ліфта множиться на кількість ліфтів у будинку й ділиться на сумарну загальну площу квартир. Але користуються ліфтом не квадратні метри, а люди. Отже, порядок оплати не відповідає фактичному утриманню одержуваної послуги, а саме поїздці в ліфті.
Закладається протиріччя в політиці ЖКГ, коли за світло, воду, газ споживач платить за фактично надану послугу, і всі видатки, спричинені неякісною доставкою цієї послуги «до дверей квартири», бере на себе організація, що її забезпечує, чого не скажеш про ліфтове господарство.
Крім того, формується своєрідна зрівнялівка, коли самотня людина, яка проживає у великій квартирі, платить за послугу з технічного обслуговування ліфта та електроенергію для його роботи за численну родину, що проживає в меншій квартирі, або (що ще парадоксальніше) — за велику групу людей, які проживають в арендованій квартирі (сьогодні, як відомо, це не рідкість).
Така система жодним чином не сприяє ощадливому використанню ресурсу ліфта, не захищає його від вандалів. Крім того, за класифікацією піднімальних засобів ліфт віднесено до категорії найнебезпечніших технічних механізмів. А тому потребує до себе підвищеної уваги. Отже, послуги з обслуговування ліфтів не повинні прирівнюватися до прибирання території, бо йдеться про складну техніку й про безпеку пасажирів.
На жаль, нині наполегливо рекомендується перейняти досвід низки країн, де ліфт не відносять до об’єктів підвищеної небезпеки, й відповідальність за його безпеку перекладається з плечей держави на власника. Якщо таким власником є група осіб з одного під’їзду, то така відповідальність практично обнуляєтся.
Назріло питання про перейменування послуги з технічного обслуговування ліфта в ліфтову послугу (що більше відповідає її утриманню) і про виведення її в окрему комунальну послугу. Це дасть змогу «персоналізувати» оплату за користування ліфтом. Останнє, звичайно, завдання не з легких. Існують різні рецепти його розв’язання. Наприклад, у Херсоні, у багатьох багатоповерхових будинках були запроваджені картки за користування ліфтами. Такий захід, на думку фахівців, дозволяє не тільки акумулювати кошти, а й оберігати підіймачі від вандалів. Приміром, у багатьох багатоповерхівках мешканці зуміли організуватися та встановити домофони. Чому не може бути знайдено вихід і в ситуації з ліфтами?
Викликає стурбованість і зростаюча імпортна залежність України в ліфтовій сфері, хоча, за оцінками експертів, потреба ринку в новому обладнанні може бути задоволена за рахунок існуючих у країні (і часто-густо вони простоюють) виробничих потужностей, що дасть нам і ліфти, і пакети модернізації, і робочі місця.
