«Лісова пісня» київського режисера Андрія Приходька у Львівському академічному театрі ім. Леся Курбаса — згусток яскравих барв та звуків.
Таке враження насамперед дає музичне оформлення вистави. Актори-курбасівці співають дуже багато. Їхня милозвучна голосова поліфонія заповнює весь простір. Звучить багато фольклорних пісень, а допомогла акторам у цьому Мар’яна Садовська — музичний драматург, співачка та композитор. Щодо барв, то тут свою справу зробив Богдан Поліщук. За декорації слугував лише кольоровий килимок на підлозі, а все інше було створено акторами та глядачами. Лісовик, якого грав Олег Цьона, розподілив — хто з глядацького залу буде дубом, а хто — березою. Щодо костюмів, то всі вони — автентичні, привезені з карпатських сіл, так само, як і маски.
Вистава поділена Андрієм Приходьком на три коляди — три етапи деградації Лукаша та Мавки. Коляда перша розпочата була гучним «водінням Кози», яка відтоптала всі ноги глядачам та встигла посидіти в них на колінах. Після такої нетихої зустрічі весни прокидається і сама Мавка, яку грає Оксана Козакевич. Маленька, тендітна та грайлива, вона постає перед глядачем, загорнута у велику теплу ковдру. У цій інтерпретації твору Лесі Українки Мавка не є першою красунею, вона — дитина природи з двома чудернацькими «хвостиками» на голові. Ось її світ — з дідусем Лісовиком, з сестрами березами та русалками. Та й Лукаш, якого в першій коляді грає Ярослав Федорчук, здається, стає невід’ємною частиною цього світу. Він з головою поринає у свої почуття, які інколи здаються несамовитими. Та і сам Лукаш — трохи дивний. Також варто звернути увагу на Дядька Лева, якого грає Олег Стефан. Його герой — втілення доброти й досвіду. Коли в третій дії він помирає, на серці стає якось незатишно. Лише Дядько Лев у цьому вирі дикого життя лісу та людей лишається надійним та розважливим. Він — як монах-буддист, що знайшов гармонію. Саме вміння співіснувати є вагомою проблемою, що її порушує режисер у своїй виставі.
Друга і третя коляда — це етапи деградації і Лукаша, й Мавки. Мавка вже не у вишиванці, а в запраних треніках стоїть на табуретці в усім відомій позі на кшталт тієї, що зображено в скульптурі «Рабочий и колхозница», — з серпом. А Лукаш, якого в другій коляді грає Микола Береза, стає меркантильним та розбещеним бугаєм, що вештається з вареником в одній руці і з чаркою горілки — в другій. Він зраджує своєму коханню, а Мавка — своєму лісу. Чарівна українська пісня мутує в російську лайку. Ось і початок кінця. Адже буденність, мов трясовина, затягла по самісіньке горло, і вже не до кохання. Паралельно тим лайкам і гармидеру звучать новини по радіо, що повідомляють про кризи, аварії та катастрофи.
У третій коляді Лукаша грає Андрій Козак, котрий просто рачки повзає і немічно хапає повітря ротом, наче риба, що задихається. Його завалюють брудна білизна, каструлі та інші побутові обладунки. До нього повертається Мавка — та вже пізно. Предковічний дуб, що його присягався охороняти Дядько Лев, — зрубано. А відтак, — обірвано коріння, тобто зв’язок з лісом, з вічністю, з життям...
Київ—Львів.
На знімку: сцена з вистави. В ролі Мавки — Оксана Козакевич.
Фото Марти ШВЕЦЬ.
