Ми з подругою вирішили купити мультики для її шестирічного братика. Обійшли всі відеомагазини міста. За півгодини до закриття в подруги здали нерви:
— Боже, ну навіщо йому таку дурницю дивитися? — черговий диск із епопеєю про битву з монстрами-прибульцями полетів назад у ящик.
— А іншого нічого немає, — сказала втомлена продавщиця.
А й правда — немає. Мультики — гарантія півторагодинного перепочинку для батьків. І навіть якщо дорослі намагаються «фільтрувати», що дивиться їхнє чадо, це, зазвичай, нічого не дає. Адже на прилавках і в мережі — надлишок одноманітної продукції: монстри-прибульці, покемони, шреки, аніме... А де наше, рідне?
Не кожне місто може похвалитися міжнародним фестивалем. А Луганськ — може. 18 — 19 травня тут відбувся ІV Міжнародний фестиваль дитячої мультиплікації «Сюрприз» (організатор — Луганська державна академія культури й мистецтв). У статусі міжнародного фестиваль проводиться вже вчетверте. Цього року свої роботи представили 16 студій з України, Росії та Білорусі. Фактично, луганський «Сюрприз» — єдиний міжнародний фестиваль в Україні, спрямований тільки на дитячу анімаційну творчість. І це перший фестиваль мультфільмів, створений дітьми. І для дітей. Наймолодшому учасникові фестивалю — три роки.
А загалом фестиваль, скоріше, нагадував сімейне свято: старі радянські пісні, танці, мультфільми, навіть дискусія на тему «долі анімаційного світу». І море добрих посмішок. Імените журі — режисери-аніматори Аїда Зябликова (Росія), Олександр Шмигун (Київ), голова Харківської асоціації дитячої екранної творчості «Дитятко», член Євразійської академії телебачення і радіо Володимир Дягілев (Харків), художник-аніматор Олексій Медведєв (Росія) та директор кінотеатру «Україна» Сергій Трофимов (Луганськ) — вибрало переможців у дев’яти номінаціях. І все-таки питання про майбутнє української мультиплікації поки що відкрите. Стане вона на ноги чи буде похована під масивом західної продукції? Багато педагогів і дитячих психологів говорять про «негативний дидактичний вплив західного кінематографічного й мультиплікаційного продукту на дитячу психіку». Діти звикають бачити насильство, вживання наркотиків і навіть переймають сарказм як манеру спілкування. На жаль, час народних «бабусиних» казок минув. Чи то бабусі не ті, чи то казки більше не вражають, чи то українські медіа не дають шансу нашій мультиплікації спробувати конкурувати із західною. Заради справедливості зазначимо, що й Америка та Європа нас обійшли. Слава вітчизняних майстрів-казкарів залишилася десь у СРСР — в минулому столітті...
А сьогодні в США є «Південний парк» — блискуча сатирична річ. Є «Сімпсони» (але обидва ці мультсеріали — «для дорослих»). У Польщі інтерес до анімації набирає оборотів. Як і у Франції. Там навіть є кінотеатри, де регулярно показують програму з короткометражок. В Англії канал «Channel Four» регулярно демонструє анімаційний артхаус — і в нього є своє коло шанувальників. І тільки в Україні мультиплікація балансує між смертю та виживанням. З одного боку, пояснення є: телеканали купують певний пакет програм і серіалів, у який не включено нові українські мультики. Тому змушені крутити в ефірі те, що купили. Адже платити додатково за вітчизняні короткометражки комерційно невигідно. З іншого боку — ой, загубимо ми молодь! Але анімація в Україні ще жива. Поки що.
— І в нас, і у вас з перспективами розвитку мультиплікації все буде чудово, — з оптимізмом каже член журі фестивалю, російський режисер Аїда Зябликова.
У Росії прогнози — оптимістичніші: Президент РФ пообіцяв виділити кошти на розвиток вітчизняної мультиплікації. Оглядаючись на сусідів, наша влада вирішила не відставати: у державній Програмі виробництва та поширення фільмів на 2012—2013 рр. передбачено фінансування п’яти мультфільмів державної студії «Укранімафільм» та п’яти анімацій інших українських студій.
Нині українські мультиплікаційні студії (особливо це стосується дитячих) живуть на гроші батьків маленьких художників та спонсорські внески. Якось одержати фінансову підтримку вони й не намагаються. «Жодної комерції», — заявили організатори фестивалю, — «Мультики — це для душі». Утім проведення фестивалю такого рівня — це вже плацдарм для майбутньої творчості. Головне — не зупинятися.
Луганськ.
На знімку: під час відкриття фестивалю.
Фото Дмитра БОГДАНОВА.
