Ні в школі, ні вдома ніхто не чув, щоб Олеся співала. Але одного разу на Новий рік, коли діти отримували подарунки від Діда Мороза за виконані сольні номери, 13-літня школярка не втерпіла: «А як же я? Дайте й мені заспівати!» Коли щаслива дівчинка сходила зі сцени, її кинулося обнімати півзалу. А вчителька літератури, чоловік якої був музикантом, взялася добирати Олесі репертуар. Саме вони, родина Мушуків, першими й підштовхнули до вибору майбутньої професії.
Школярка вступила до естрадної студії в Чернівцях і їздила туди на заняття по кілька разів на тиждень. Фольклорних студій тоді ще не було. «А я, як почую народну пісню, — зізнається Олеся Королюк, — мурашки по тілу, сльози на очах, так хвилююся». На щастя, естрада не зламала її прихильності. Співала у відомому на Буковині колективі «Червона калина», то була її перша серйозна сценічна школа. Недавно Олеся зустрілася зі своїми наставниками-земляками й похвалилася: «Я тепер і сама вже керую народним колективом!»
З дипломом Чернівецького музучилища, яке дуже цінується, Олеся опинилася в Кам’янці-Подільському, щоб здобути в тутешньому університеті фах викладача музики. До нового міста звикала складно, плакала за домівкою, навіть маму просила: «Може, забереш мене додому?». Але згодом тут зустріла свою долю, і теж музику. І ще — однодумців, що люблять народну пісню. «Тепер мама плаче за мною, — питає: може, переїдете до Чернівців?» — каже Олеся. Нині в молодого подружжя Олесі та Олександра Королюків «гарячий сезон», репетиції. Усі вечори розписані до хвилини.
Перше місце роботи Олесі Королюк — дитяча школа мистецтв, де ціла плеяда талановитих педагогів-музикантів. Там Олеся та її подруги створили тріо «Елодея», яке отримало всеукраїнське визнання на конкурсі «Пісня над Дніпром».
Коли Олесю запросили стати художнім керівником міського Будинку культури, її однодумці «підтяглися» сюди. Хоч на вигляд вона сама, мов дівчинка, та вже має власних випускників. Ось Тамара Козловська зі школи мистецтв, вона теж починала співати в естрадній манері, а погодилася виступати в театрі народної пісні «Петридава», яким керує її вчителька в Будинку культури. Зараз у театрі 18 співаків. І майже всі молоді! Це дуже тішить серце Олесі. Бо зазвичай фольклор виконують старші люди. А хто ж народну пісню від них візьме, коли молоді марять естрадою?! Тому Олеся й запрошує до гурту все більше молоді. «Петридава» злилася з інструментальним гуртом «Терен», що під орудою Сашка Королюка. А невдовзі від неї відбрунькувався «Фолькстон» (акапельний спів на зразок «Піккардійської терції»)...
Ядро пісенного театру — його старійшини — Юрій Савчук, Тетяна Гудз. «Пані Тетяна співає краще за всіх нас, — каже Олеся, — енергії має багато, хоч уже на пенсії». Як є в кого переймати народне мистецтво, є кому — воно таки не пропаде. Щоб привернути увагу молодих до народної пісні, разом шукають цікаві обробки, театралізують їх. Видовищно! З самого початку створення «Петридави» були розмови про її підтримку з місцевого бюджету. Якщо це театр — потрібні не лише костюми, а й реквізит. Керівництво міської культури не раз нагадувало про це народним обранцям. Але то «криза», то «дірки» по кризі... Торік на 20-річчя незалежності України, а згодом на святкуванні ювілею області в Хмельницькому «Петридава» показала себе блискуче. Колектив отримав звання народного, і його вирішили-таки фінансувати з місцевої скарбниці. Тепер Олеся Королюк має зарплату керівника. Й віддає її на потреби театру! Нині співаки повернулися з Румунії, де представляли Україну на вшануванні Тараса Шевченка. Мали шалений успіх!
