Позавчора, якраз у Чистий четвер, у Національній філармонії відбулися урочистості з нагоди 25-ліття Українського фонду культури. Звісно, героєм дня був Борис Олійник (на знімку) — засновник фонду й незмінний голова його правління.
Хтось із промовців порівняв фонд культури з Ноєвим ковчегом. Мовляв, так само, як Ной урятував від потопу всю земну живність, так і Олійник бере на борт найдорожче з того, що можуть накрити каламутні хвилі нашої здичавілої епохи. Утім, у біблійної легенди про потоп є досить дотепна сучасна версія: у Ноя був не один ковчег, бо всю живність земну не міг вмістити один корабель, нехай і великий. Отож їх була ціла флотилія. Але одні кораблі потопив шторм, інші заблукали й пропали невідомо де. І тільки Ной утримався на плаву. Врятував він далеко не все, але, як то кажуть — хто зуміє, нехай зробить більше.
Отак і тут. Немало добрих людей останніми роками брались «рятувати культуру», та небагато хто лишився біля штурвала цієї невдячної справи. Фонд — неурядовий, отже, його рятувальні ресурси складаються виключно з пожертвувань доброчинців. А їх ніколи не буває багато. І при цьому досягнення фонду очевидні. Започатковано програми «Рідна мова», «Тарас Шевченко», «Нові імена України» (за роки існування понад 700 обдарованих дітей одержали спеціальні стипендії). Далі — створено Вищу школу кобзарського мистецтва, Спілку кобзарів, Спілку краєзнавців, Товариство української мови імені Тараса Шевченка (тепер — «Просвіта»). Фонд був серед засновників першого фестивалю «Червона рута», сприяв зародженню Малих академій мистецтв, заснував і присуджує літературно-мистецькі премії імені Сковороди, Винниченка, Нечуя-Левицького. УФК сприяв відродженню культур національних меншин, що мешкають в Україні. Зусиллями фонду повернуто на батьківщину частину творчого спадку Марка Вовчка, Володимира Винниченка, Богдана Лепкого, Уласа Самчука, Олександра Архипенка та багатьох інших.
Фонд дбає про збереження старих пам’ятників і встановлення нових — згадаймо лиш ініціативу створення пам’ятника Матері-вдові, до якого має причетність і «Голос України».
У виставковій залі фонду щорічно відбувається більш як 30 виставок, а за чверть століття їх відбулося близько тисячі. Перераховувати все зроблене — місця не вистачить. Сам Борис Ілліч читав свій «звіт» хвилин з п’ятнадцять. Читав без окулярів — мабуть, в тім не було особливої потреби.
А далі взяли слово привітальники. Важко повірити, але майже дві години тривали ці привітання, і дійство не здавалося затягнутим, навпаки — було щось справді захоплююче в тім, скільки достойних людей знайшли добрі слова на пошанування доброго діла. Серед тих, хто виходив на сцену з вітальними словом, — омбудсмен Ніна Карпачова, екс-голова Верховної Ради Олександр Мороз, письменник Віктор Баранов, директор Інституту національної пам’яті Валерій Солдатенков. Озвучено вітання від Міністерства культури, Всеукраїнської музичної спілки, Посольства Росії в Україні, від Спілки письменників Росії. Від столичної влади вручено сертифікат на 50 тисяч гривень на фінансування програми «Нові імена України» («Рука дароносця нехай не оскудне!» — зауважив на те Борис Ілліч).
Кілька делегацій для привітання прибуло з провінції: з Чернігова, Ромен, Чорнух та Новосанжарського району Полтавщини (батьківщина Бориса Олійника). Не можна не згадати принаймні два моменти, дуже зворушливі у своїй справжності. Перший — коли на сцену вийшли представники нашої діаспори з Ростова-на-Дону і заговорили колоритною українською мовою. І другий — коли Бориса Олійника вітала ціла делегація з Білої Церкви — ректор Білоцерківського національного аграрного університету Анатолій Даниленко та його студенти. Ректор — чоловік богатирського зросту, попросив дозволу заспівати «Пісню про рушник» — одну з улюблених пісень Бориса Олійника. В залі захвилювались: навіщо, зараз же все одно буде святковий концерт! Але ректор наполіг: «Дайте нам тільки один стовпчик!» І скомандував: «Ану, дітки!» І таки заспівав, дуже потужно, разом зі своїми студентами, отой «один стовпчик» (на знімку). Після перерви був концерт — також хороший.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
