У Німеччині помер колишній американець українського походження Джон (Іван) Дем’янюк

2 травня 2011 року земельний суд Мюнхена визнав винним Івана Дем’янюка в пособництві нацистам під час Другої світової війни і засудив на п’ять років позбавлення волі. До закінчення розгляду апеляційної скарги засудженого поселили в будинок пристарілих у Баварії. Там він і помер минулої суботи, не дочекавшись апеляції. Третього квітня йому мав виповнитися 91 рік.

Загадка залишилася

На цвинтарі села Дубові Махаринці Козятинського району на Вінниччині є могила з пам’ятним знаком із прізвищем Іван Дем’янюк. З’ясовується, було два чоловіки з таким прізвищем, яких звали теж однаково — Іванами. Обидва пішли в армію ще до війни, обидва воювали. В село повернувся тільки один — Іван Андрійович. Дехто з односельців припускає, що підозрюваним міг бути саме цей чоловік. Принаймні він сам дав підстави для таких припущень.

Деякий час після війни про нього на батьківщині нічого не знали. В селі з’явився у середині 1950-х. Приїхав не сам — з дружиною і двома доньками. Кажуть, ніколи його не бачили з військовими нагородами, він рідко з’являвся на урочистостях із нагоди Дня Перемоги. Працював у колгоспі. Несподівано для земляків наклав на себе руки.

— За нашими документами, його не стало в 1970 році, — каже секретар сільради Тетяна Джерук, — а на надгробку написано: 1971 рік. Де він служив, у яких частинах воював — такої інформації у селі нема. Я чула від людей, що обидва Дем’янюки — далекі родичі. А на фотографіях вони навіть схожі.

— Він повісився після того, як батько розповів, що бачив його фотографію у слідчого КДБ, — каже син колишнього фронтовика Петро Бондарук.

Його батька декілька разів викликали на розмову слідчі. Додому теж приїжджали. Було це в 1970-х роках. Річ у тому, що батько, якого теж звали Петром, служив разом із Іваном Дем’янюком — тим, якого засудили в Німеччині.

— Одного разу, — продовжує розповідь син фронтовика, — під час такої розмови поклали перед батьком на столі фотографії. Серед них був знімок Івана Андрійовича Дем’янюка. Запитують: «Чи є між ними фото твого фронтового друга?» Батько відповідає: «Ні, немає». Тоді його запитали: «Невже нікого не впізнаєш?» Звичайно, батько упізнав іншого Дем’янюка. Йому пропонували сказати, що це той самий чоловік, з яким він разом воював. Але батько не став цього робити. Бо це була б неправда. Дома розповів Івану про те, що бачив його фото в КДБ. Після цього чоловік наклав на себе руки.

Примхлива Феміда

Другий Дем’янюк — Іван Миколайович — після війни оселився у США. Працював шофером. Один із колишніх в’язнів фашистського концтабору упізнав у ньому наглядача. Судили Дем’янюка в Ізраїлі. Винесли вирок — вища міра покарання. Однак після апеляції у 1993 році Верховний суд цієї країни виправдав підозрюваного.

У селі згадують, що син засудженого Івана приїздив у Дубові Махаринці, збирав усі листи й фотознімки, які надсилав з фронту його батько. «Найбільше таких свідчень зберегла двоюрідна сестра Івана — Марія Аврамівна Дем’янюк, — каже її племінник Віктор. — На жаль, тітка померла десять років тому. Але вона часто згадувала, як хлопець приїздив у село, забрав із собою все, що батько надсилав з війни. Можливо, саме ті фронтові листи й фотографії допомогли в його виправданні. Якби таких доказів не було, хто б скасував вищу міру покарання?»

Незважаючи на виправдання Дем’янюка судом однієї країни, німецький суд ухвалив власне рішення. А земляки Дем’янюка по-своєму оцінили вердикт німецьких суддів: «Німці в такий спосіб хочуть перекласти частину вини нацистів на представників інших народів».

Із цими висновками земляків Дем’янюка ознайомилася німецька журналістка Аліс Бота з газети «Dіe Zeіt» («Час»), яка три дні провела в Дубових Махаринцях. Її найбільше цікавили деталі біографії нашого земляка довоєнного періоду. Пані Бота почула в селі, що до війни засуджений мав репутацію працелюбної людини. Про це дотепер пам’ятають. І думки про нього не змінили.

Знають тут і про те, що в США, де мешкав Дем’янюк, його позбавлено громадянства. Тому не заперечували, щоб Іван повернувся додому. Якби задовольнили апеляцію адвоката Дем’янюка і залишили старого чоловіка на волі, земляки б написали йому листа, щоб повертався додому. «Кожну людину на схилі літ кличуть рідні місця, — каже один із ветеранів села. — Це природне бажання. Можливо, після усіх поневірянь, які зазнав Іван, захотів би притулитися до землі, де народився і виріс. Будинків у селі вистачає, оселитися було б де...» Однак доля розпорядилася по-іншому — Іван Дем’янюк пішов із життя на чужині, не дочекавшись розгляду апеляційної скарги на рішення земельного суду Мюнхена.

Вінницька область.