Давно відомо: старість — не радість. Особливо самотня і злиденна. І вже зовсім нестерпна, коли з її приходом від тебе відвернувся увесь світ. Передусім чиновницький чи, якщо вам більше до вподоби, владний, покликаний стояти на сторожі інтересів пересічних громадян. Як свідчить редакційна пошта, легіони пасинків множаться по всій Україні, немов гриби після дощу. Перш ніж процитувати виписку з листа одного з таких «легіонерів» — глухівчанки Наталії Ященко, — свідомо кинутих на поталу долі «слугами» народу, у двох словах переповім початок її життєпису.

Народилася у 1932-му, а вже у січні 45-го 12-річною дитиною розпочала свою трудову біографію — землекопом(!) у місцевому промкомбінаті. Упродовж чотирьох наступних років, замість навчатися, неповнолітнє дівча піднімало з руїн повоєнну країну й нарівні з дорослими махало здоровенною лопатою. До крові на руках, до ломоти у спині, замінивши батька, від якого зосталися лише похоронка та пам’ять...

Здавалося б, тепер Наталя Кирилівна мала б зажити щонайменше шани і вдячності від суспільства, а тим більше влади, на все життя. Жінка таки дочекалася «вдячності» на старості літ. Як засвідчують факти, нинішні глухівські можновладці і справді «вшановують» ветерана, до того ж на «повну» соціальну котушку...

«...Місцева влада прямо-таки знущається наді мною. З її вини мій будинок був затоплений водою з тутешнього озера, яка прорвала дамбу ще п’ять років тому. Відтоді щорічні весняні паводки руйнують фундамент будівлі, затоплюють підвальні приміщення. Город давно заріс очеретом, а сарай «плаває» у болоті. Колишній голова Глухівського міськвиконкому Микола Деркач торік підписав розпорядження про моє відселення до будинку по вулиці Спаській. Однак після його переїзду на роботу до Сум начальник відділу по розподілу житла виконкому Анатолій Гопко кудись задів завізовану заяву й тепер зловтішно потирає руки. Після втручання у справу народного депутата України Миколи Нощенка місцеве чиновництво вирішило «ощасливити» мене десятиметровою кімнатою в одному з глухівських гуртожитків. Я, зрозуміло, відмовилася. Після цього наступниця пана Деркача заборонила підлеглим записувати мене на прийом до народного обранця...».

Про біду бабці Наталі сьогодні знає чи не все місто. Ще б не знати. Адже останні півтора року новий міський голова Глухова Олена Мельник разом зі своєю новою командою усіма правдами й неправдами намагається переконати надокучливу прохачку в неправомірності її вимог. Ось неперевершений взірець класичної бюрократичної відписки пані Мельник на ім’я Наталії Ященко: «... повідомляємо, що згідно з житловим Кодексом України ст.42 житлові приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на квартирному обліку. У Вас підстав для надання Вам державного житла немає так як Ви забезпечені нормою житлової площі за місцем Вашого проживання. Щодо технічного стану будинку, то, згідно з заключення комісії, належне Вам житло до категорії ветхих не відноситься...» І найголовніша сентенція цього епохального «шедевру», мовну «гармонію» якого автор не наважився «затьмарити» виправленням бодай однієї похибки: «... Підняття рівня грунтових вод і підтоплення погребів і підвалів має місце в багатьох мешканців м. Глухова».

Ось тобі, бабцю Наталю, і Юріїв день. Мовляв, радійте, шановна Наталіє Кирилівно! Таких, як ви, в місті дівати нема куди. Не менше «зворушує» й наступна епістола цієї пані з посиланням на висновки представницької комісії, яка встановила: «...що фундамент будинку зруйновано, але не із-за підтоплення, а в результаті не проведення ремонту для підтримання технічного стану... Двір підтоплюється, але на момент перевірки у дворі та підвалі води не було...». (У цьому випадку мова оригіналу також збережена мною до останньої крапки. — Авт.). Не з огляду на граматичні «реверси». Бог з ними. Наявність в обох документах помилок лише ще раз засвідчує цілковиту байдужість місцевої влади і до самої пенсіонерки, і до біди, яку їй на старості вготувала доля. Інакше, на моє переконання, міський голова, навіть з неповною початковою освітою, нізащо не відважився б поставити свій підпис під цією стилістично-орфографічною ахінеєю. Однак повернімося до суті справи.

Навіть мені, людині, не обізнаній із санітарними нормами, якими визначають стан житла, його ветхість, важко погодитися з міркуваннями вищезгаданої комісії (з огляду на прийняте нею рішення назвати її «шановною» язик не повертається), яка визнала оселю Наталії Ященко мало не царськими палатами. Хотілося б також довідатися, яка ворожка чи розклад небесних світил навели цих «горе-астрологів» на безапеляційну думку, що фундамент будинку зруйнований не паводком, а «потойбічними» силами?

Загалом запитань стосовно компетенції «інспекторів» постає чимало. Тим часом підступна водна стихія після прориву дамби Павлівським озером й надалі робить свою чорну справу — руйнує оселю Наталії Ященко на очах. Фундамент просідає глибше і тріскається дедалі більше, стіни просто розповзаються врізнобіч. Сьогодні двометрові зарості очерету напрошуються в «гості» поки що на обійстя оселі. А завтра вони вже «стукатимуть» у вікна. Утім, рік-два господиня зможе прожити у своєму будинку безбоязно. А там, як кажуть, на все воля Божа: підтоплений підземними водами будинок може поховати її живцем і посеред ночі, і за чашкою вранішнього чаю.

Проте згаданий у листі ветерана недобрим словом Анатолій Гопко, з яким ми разом завітали до неї з візитом, з усіх сил намагався переконати мене, «що ця хата й дітей наших переживе». Та, либонь, зрозумівши, що його правда шита білими нитками, від захисту перейшов у наступ: мовляв, які претензії можуть бути у Ященко до влади після її відмови від запропонованої кімнати в гуртожитку.

— Яка гірша за домовину, — відбила натиск чиновника господиня.

А мені не давала спокою заява з резолюцією Миколи Деркача, яка ще півтора року тому могла покласти край поневірянням самотньої пенсіонерки.

— Заява справді була, але без жодної візи, — не моргнувши оком відповів пан Гопко. — Заявниці вона хіба що наснилася.

Такими ж «правдивими» одкровеннями частували мене і його патрони з Глухівської міськради. Після цих запевнень, щоб остаточно розставити всі крапки над «і», вирішив особисто пересвідчитися у порядності місцевих посадовців. Тож після повернення до Сум негайно зв’язався з паном Деркачем й запитав про злощасну резолюцію.

— Пригадую, і заява така була від мешканки з Валової, і моя власноручна віза на ній про відселення Наталії Ященко до будинку по вулиці Спаській, — підтвердив Микола Андрійович.

Можливо, в серцях глухівських начальників залишилася бодай крихта людяності й честі, і вони неодмінно допоможуть старій жінці у розв’язанні житлової проблеми.

Редакція «Голосу України» з нетерпінням чекатиме настання цього доленосного для Наталії Ященко дня.

 

Сумська область.