Сенсаційним назвала вихід українських перекладів двох книжок фінських класиків посол Фінляндії в Україні Лаура Рейніля. З нею солідарні й представники українського видавництва «Кальварія», однак їхнє ставлення до цієї сенсації песимістичне. Вони стверджують, що навряд чи чудово видані твори найближчим часом потраплять на полиці книгарень.
Слідом за «Роком зайця» Арто Паасілінні посол нині презентувала роман класика ХІХ століття Алексіса Ківі «Семеро братів», що приніс популярність і славу фінській літературі, та роман «Велика ілюзія» Мікі Валтарі, найвідомішого у світі фінського письменника, твори якого перекладено понад 70 мовами. І хоча обидва романи мають солідний вік («молодшому» з них — «Великій ілюзії» цього року виповнюється 75), як і все справжнє, вони й тепер актуальні. Пані Рейніля навіть натякнула, що деякі моменти романів чимось перегукуються з подіями, що відбуваються в сучасній Україні.
«Святкуйте це, і слава тим посольствам, що підтримують видання українських перекладів французьких, німецьких, фінських книжок», — заявив на презентації головний редактор «Кальварії» Петро Мацкевич, додавши, що не знає, коли ці дві книжки з’являться у продажу, бо нині «їх дешевше знищити, ніж продати».
«ГУ» попросив пана Мацкевича пояснити свої слова. «Ми живемо в період беззаконня, — сказав видавець. — Ніхто не знає, як має оподатковуватися продаж книжок. У результаті податківці закривають книгарні. Приміром, перед цією презентацією мені зателефонували зі Львова і повідомили, що в трьох книжкових крамницях тривають податкові перевірки, тому вони не працюють. Зараз увесь тираж презентованих книжок — у нас на складі. І якщо торік наші книжки з’являлися спочатку в книгарнях, а потім на презентаціях, то з 1 січня все змінилося. Якщо ви стежите за книжковими новинками, то бачите, що нині вони не з’являються. За винятком, мабуть, продукції видавництв, котрі фінасує держава. Немає чітко прописаного закону, які податки повинен сплачувати видавець українських книжок: у податківців — свій погляд, у продавців — свій, у Верховної Ради — третій, а в Кабміну — четвертий... А який погляд у Президента, взагалі ніхто не знає. І жоден чиновник так і не дав роз’яснень, як нам жити, хоча офіційні листи ми надсилали в усі інстанції».
