Його тінь може зустріти ваc десь у Європі чи в наших містах — скрізь, де є лялькові сцени. Вистави Хмельницького обласного театру ляльок часто перемагають на фестивалях. Один з козирів для цього — мудрі ляльки художника Михайла Ніколаєва. Його слухняні люди.
Натура Ніколаєва подібна до параджановського віяла, бо теж складається із строкатих чудернацьких планочок. Багато барв, незнайомих образів, чимало тиші й замкненості на собі. Свого часу живописець, графік, театральний художник та лялькар порівнював себе з льотчиком. Може, тому, що він — далекий нащадок знаменитого авіатора Нестерова. Може, й тому, що земля так часто душить, тисне, а небо дозволяє летіти.
Уперше на вернісажі його робіт у Хмельницькому музеї сучасного мистецтва побувала років сім тому. Залом, роздивляючись картини, розгулював здоровенний дог. Ляльки були зайняті собою і не заважали гостям карнавалу. Як не заважали й кумедні герої невідомого фарсу в ірреальних строях. Михайло був у фартусі, а на голові щось подібне до половинки кавуна. Господар роздавав усім делікатеси та вино в келишках.
Потім у нього були й інші виставки. Часом, коли збиралася чергова порція цих божевільних, іронічних, пристрасних робіт, Михайло їх експонував. «Щось накопичилося...» — лаконічно відмазувався від журналюг.
Він оберігає свій світ від випадкових навал, бо не є людиною публічною. І це йому вирішувати, як писати і чи зафарбовувати безжалісно те, що так довго створював. Останнім разом, коли прийшла до нього в майстерню, ледь урятувала від авторської страти чудернацького «Буратіно-Метелика» (гарний симбіоз, чи не правда?).
Його (колишнього випускника Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії) сто разів переманювали у столицю і ще кудись. Мовляв, така брила — і гробить себе в майстерні периферійного театру. «А! — згодом розуміли друзі. —Так він же у своїй захмарній стихії!» Михайла підозрювали в інертності, а він лускав горіхи житейських труднощів, не скаржачись нікому. Мабуть, «льотчику» Ніколаєву допомагало велике і вільне небо. В один із днів Михайло Юрійович став дідом. Тепер земне місто інколи спостерігає, як колоритний ще досить молодий чоловік веде за ручку крихітну дівчинку. Зводячи очі вгору, вони крокують паралельно хмаринкам та незримим Буратінам з крильцями.
P. S. Може, для такого етюду наступний пасаж — не в масть. Та Ніколаєв, який вірою і правдою служив обласному театру і мешкав у відомчій квартирі понад 15 років, досі «не заслужив» окремого житла. В казенному помешканні тулилася роками вся Михайлова сім’я. А художник тим часом робив унікальні роботи для сцени, працюючи в ім’я слави театру. Михайло уже втомився від судових паперів, від бюрократичної тяганини, відстоювання своїх прав. Мати власні квадратні метри — нормальне бажання кожного, але коли йдеться про таланти — це бажання треба виконувати стократ. Тим паче, у Хмельницькому нині будівництво житла процвітає. Проте Михайлові Ніколаєву не допомагають ані обласне управління культури, ані дирекція рідного театру.
