Днями яскраве сузір’я сучасної української інтелігенції зібралося в столичному Українському домі на вечорі-присвяті до 80-річчя Євгена Гуцала (1937—1995). Вела захід дружина письменника Леся Воронина.
Леся Воронина отримує квіти від письменника Юрія Щербака.
Поет Дмитро Павличко і керівник гурту «Хорея козацька» Тарас Компаніченко.
У залі — аншлаг. Видатні письменники, літературознавці, музиканти, друзі та члени родини ювіляра. І при тім — ніякого офіціозу. Навпаки, панувала неймовірно сонячна атмосфера. Власне, то був відблиск сонячного таланту самого Євгена Гуцала. Від природи він лірик — і в поезії, і у прозі. Варто згадати лиш назви перших збірок його оповідань, що з’явились у шістдесятих роках: «Яблука з осіннього саду», «Запах кропу». Від самих лише цих назв віяло тихим спогляданням світу — хоча тоді від письменників вимагали «активної громадянської позиції»! За її нібито відсутність Гуцалу не раз дорікали. А він тим часом тонко відчував не тільки музику природи, а й глибинні тривоги світу, мало кому помітні. Коли на початку 1990-х з’явилися його статті з циклу «Ментальність орди», багато серйозних людей дивувалися: мовляв, Гуцало шукає загрозу там, де її нема й бути не може. І лише після того, як ота сама «орда» окупувала Крим і почала війну на Донбасі, всім стало очевидно: цей тихий лірик знав щось таке, що не завжди доступне політичним експертам і навіть тим, хто вважає себе політиком...
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
Більше фото тут — www.golos.com.ua
