В Сєверодонецьку добре знають цю споруду на бульварі Дружби народів. У 1950—1980-х роках це був Будинок культури, з 1997-го — міський театр драми, а з 2001-го... аварійний об’єкт. Тоді пожежа знищила частину глядацької зали, гримерних, даху. Перспективи відродження театру драми не було, й глядач почав забувати сюди дорогу. Занепадала будівля і її головна прикраса — велика чаша фонтана.
І ось у аварійного об’єкта з’явилась перспектива знову служити Мельпомені. І нехай у глядацькій залі була проломлена підлога, подекуди стояли обгорілі крісла, ходила ходуном сцена, а зі стелі у дощ текло, а все одно споруда ожила. В ній оселились актори Луганського обласного академічного українського муздрамтеатру. І в колишнього Будинку культури на 60-му році його життя відкрилося друге дихання. Будова перейшла у комунальну власність області. Змінилась ситуація на краще і у творчого колективу театру. Тепер у нього було своє приміщення. Бо раніше глядача приймали в орендованих залах.
Перелом настав після того, як улітку 2016-го театр відвідав новий керівник військово-цивільної адміністрації Юрій Гарбуз. Він оглянув приміщення, вислухав проблеми... і нічого конкретного не пообіцяв. Та зробив головне. Насамперед, добився змін у держбюджеті, після чого на капремонт старої будівлі виділили достойну суму — 57 млн. грн. Юрій Гарбуз попросив не змінювати стиль приміщень і самої споруди, залишити все так, як передбачалось проектом 60 років тому — ліпнину, колони. До речі, це дещо уповільнило роботи.
Нині ремонт вийшов на фінішну пряму. У фойє залишилось покласти паркет, у глядацькій залі дофарбувати стіни. Трохи більше роботи на сцені, бо тут довелося міняти всі кріплення, але головний ремонт зроблено. Директор театру Сергій Дорофєєв тішиться цим і вже думає про презентацію реставрованого закладу, яка має відбутись улітку.
— Це буде головна подія року, — каже він. — Бо разом із відкриттям будівлі ми відзначимо і 75-літній ювілей театру. За цей час у його долі сталося багато чого. Події останніх років — одна із яскравих сторінок. У 2014-му до Сєверодонецька приїхали директор, бухгалтер і один актор. І почали відроджувати театр. Збирали докупи акторів, музикантів, артистів балету, робітників сцени, які роз’їхались по всій країні чи залишились у Луганську. Оголосили конкурс і прийняли 10 молодих акторів.
Колектив був настільки мотивований, що працював з подвоєною енергією. За два складні роки, часом в екстремальних ситуаціях, театр поставив 20 вистав (у нормальних умовах зазвичай їх ставлять десять—дванадцять).
Це не просто театр. Він обіцяє стати центром української культури, центром популяризації української мови, літератури, музики. Відтепер Луганщина прийматиме у себе театральні колективи з усіх регіонів країни. Є задум започаткувати в області фестиваль на підтримку молодих режисерів. З власного досвіду у Сєверодонецьку знають, як важливо допомогти творчій особистості на початку творчого шляху.
А поки в театрі закінчується ремонт, частина акторів поїхала до Польщі на фестиваль, частина грає вистави вдома. А ще готують велике театральне дійство, яке ознаменує відкриття оновленої будови.
Павло ВОРОНЦОВ.
Луганська область.
КОЛИ МАТЕРІАЛ ГОТУВАВСЯ ДО ДРУКУ
У Польщі — Кракові, Новому Санчі та Горлицях — відбувся ІV Міжнародний фестиваль театру «Схід—Захід». Серед колективів України, Польщі, Німеччини, Грузії свою роботу на фестивалі представив і Луганський обласний український муздрамтеатр. Він показав пластичну драму «Легені» відомого британського режисера та драматурга Данкана Макміллана. Ця постановка вже стала переможцем фестивалю сучасної британської драми Takіng the Stage, який проводила Британська рада у вересні 2016 року. І такий успіх дав можливість творчій команді, яку очолив режисер-постановник Євген Мерзляков, наблизитись до розуміння сучасного європейського театру.
