Реформу в бібліотечній сфері треба починати з села

Чи читають книжки сільські жителі? Бібліотекарі відповідають: так, особливо взимку. А що читають? Чи є інтерес до української літератури? Однозначної відповіді нема. Відсутність сучасної української книжки на селі — головна проблема книгозбірень Луганщини.

За останні десять років у сільські бібліотеки Станично-Луганського району книжки українських авторів майже не надходили. Торік кожна сільська книгозбірня області придбала в середньому аж по 55 видань. Звідки з’явиться інтерес до сучасної книжки, якщо в бібліотеці, крім класики й старого популярного любовного роману, нічого новенького немає? Коли в однієї співробітниці запитали, чому «Піднята цілина» Шолохова стоїть на найвиднішому місці, вона відповіла: «А я люблю цей твір».
Середній вік бібліотекаря по області — передпенсійний або пенсійний. Офіційна статистика така: загалом працівників 550, із них до 30 років — 51 особа, до 45 років — 171, до 60 років — 260 і за 60 років — 68 осіб. Понад половина, а точніше 328 бібліотекарів — це, по суті, працівники ще з радянським світоглядом. І вони, на жаль, проводять інформаційну політику серед сільського населення. Тож реформу в бібліотечній сфері треба починати з кадрів.

Чи потрібні комп’ютери, якщо нема Інтернету?

У Старобільській районній бібліотеці виділяють три головні проблеми своїх структурних підрозділів: забезпечення новою сучасною літературою, опалення приміщень і комп’ютеризація.
На жаль, половина із 26 сільських книгозбірень району не має сьогодні підключення до Інтернету. Причому відсутність комп’ютерної техніки найчастіше пов’язана не з фінансовими проблемами, а з відсутністю гарного покриття. Навіть найближчий до Старобільська Курячівський центр дозвілля, де створені всі необхідні умови для навчання роботи з комп’ютером, не має технічної можливості підключення до мережі. Ще одна проблема сільської бібліотеки — холодні, неопалювані приміщення. Навіть при наявності комп’ютера тут не всидиш.
До речі, ще в 2013 році Старобільська центральна районна бібліотека написала проект з комп’ютеризації своїх сільських відділень. Виграли п’ять «компів». Але за умовами конкурсу їх треба було розподілити лише в ті сільські бібліотеки, де є технічна можливість підключитися до Інтернету. Таких виявилося небагато. Відтоді ситуація мало змінилася.
Цікавий факт: жодна книгозбірня, у тому числі районна й обласна, не перебуває у спеціальному пристосованому приміщенні, де все має бути враховано — температура, вологість тощо. Усі приміщення орендуються, через це немає впевненості, що одного разу колектив і весь книжковий фонд не опиняться на вулиці. Районній бібліотеці, наприклад, уже надійшов лист від власника будівлі. Він просить залишити приміщення. Причому власник — не який-небудь обмежений дядько-бізнесмен, а міська влада, їй «потрібні приміщення для архіву». Значимість такого важливого соціального об’єкта, як бібліотека, до уваги не береться.
Перебуваючи в підвішеному стані, бібліотека змушена буде відмовитися від важливих для себе проектів. Якщо її виселять, міжнародні організації припинять співпрацю. А це може спричинити великі втрати. Наприклад, за одним із реалізованих нині проектів, який уже вийшов на третій етап, районна бібліотека одержує необхідну техніку, зробила ремонт, проводить тренінги з комунікацій, причому із тренерами найвищого класу. Попереду — четвертий і п’ятий етапи проекту, які продовжать удосконалювати роботу установи. А це для Старобільська дуже важливо.
Вимушена прописка в цьому райцентрі окремих обласних державних структур, евакуйованих з Луганська, а також наявність великої кількості переселенців розширює коло читачів. За офіційними даними, переселенців у Старобільську більше, ніж корінних жителів (перших зареєстровано 26 тис., других — 18 тис. осіб). Реальних тимчасово-переселених, звичайно, наполовину менше, але все одно їх багато. Треба віддати належне луганчанам, читають вони багато й активно, причому цікавляться новими творами українських авторів. Переміщений у Старобільськ університет ім. Тараса Шевченка вніс різноманітність у культурне життя міста й бібліотеки зокрема. Сьогодні тут відбувається багато різних заходів, і їх відвідуваність досить висока.

Яка література затребувана?

Торік із районного бюджету на придбання книжок центральній бібліотеці не виділили жодної гривні. Тільки на передплатні видання дали 70 тис. грн. Щоправда, протягом року кошти на літературу виділялися, але якщо врахувати нинішню вартість гарної книжки, то 100 тис. грн на район — це мізер. На щастя, виручають різні гуманітарні фонди, волонтери, які привозять сучасну літературу.
Дуже популярний у Старобільську земляк Сергій Жадан. Він частий гість у районній книгозбірні й ніколи не приїжджає з порожніми руками. Перші екземпляри своїх книжок надсилає насамперед сюди. До речі, у Старобільську знімали окремі епізоди фільму «Ворошиловград», за однойменним романом Жадана. Деякі жителі навіть там знімалися. Частина із них — читачі бібліотеки.
Крім Жадана, активно читають Оксану Забужко, сєверодонецьку письменницю Світлану Талан. Затребувана й українська класика, зокрема Тарас Шевченко. На абонементі оформлена постійно діюча виставка з новими виданнями сучасних авторів. Вона майже постійно напівпорожня — книжки розбирають! Може, причина в тому, що в Старобільську нині багато молоді та студентів, адже з неконтрольованої частини області сюди переїхало кілька навчальних закладів.
Сьогодні є інтерес і до Лесі Українки, Івана Франка, але найбільше питають Тараса Шевченка. Як розповідають співробітники книгозбірні, років десять тому у них побував волонтер з Корпусу миру й поцікавився, який автор найзатребуваніший. Бібліотекарі тоді назвали кілька імен, і Тараса Шевченка в цьому переліку не було. А нині «Кобзар» — найпопулярніша книжка. Швидше за все, на смаки читачів вплинули події в країні й, зокрема, на Донбасі. І якщо до 2014 року серед людей можна було почути думки не на користь України, то сьогодні переважають патріотичні настрої. І ще, раніше воліли читати російською мовою (престижно!), а сьогодні — українською. Радує, що до мови тягнеться молодь. Бібліотека часто проводить патріотичні акції, і читачі приходять у футболках і прикрасах з українською символікою.

Павло ВОРОНЦОВ.

Луганська область.