Учора в Києві, біля Посольства Білорусі в Україні, відбулася акція на підтримку білоруського народу.

У Білорусі стартувала виборча президентська кампанія, яка несподівано принесла чимало сюрпризів для чинного президента Олександра Лукашенка. З подивом за нею спостерігають і за межами країни, намагаючись зрозуміти: в Білорусі справді буде зміна влади чи Лукашенко все-таки вдасться і цього разу зберегти за собою президентську посаду. Що відбувається в політичному житті Білорусі й чому нинішні виборчі перегони відрізняються від попередніх? З таким запитанням «Голос України» звернувся до керівника аналітичних проектів інформаційної компанії БелаПАН Олександра Класковського (на знімку).

— Так, атмосфера нинішньої кампанії дуже відрізняється від того, що було, наприклад, в 2015 році, коли відбулися дуже нудні вибори. Тоді у виборчому бюлетені були Олександр Лукашенко і кілька так званих спаринг-партнерів, які великої конкуренції йому не склали.

Нині ми бачимо, по-перше, небувалий ступінь політизації білорусів і, по-друге, а можливо, це навіть найголовніше, з’явилися свіжі обличчя. На тлі того, що традиційна опозиція остаточно маргіналізувалася, пересварилася перед цією кампанією, і чергові вибори обіцяли пройти без сюрпризів, раптом як чортики з табакерки з’явилися нові постаті. Насамперед — це блогер Сергій Тихановський, колишній банкір, голова Белгазпромбанку Віктор Бабарико й колишній високопоставлений дипломат, а також колишній керівник Парку високих технологій (це така собі білоруська Кремнієва долина) Валерій Цепкало. Під час збору підписів за їхнє висування ми побачили феномен, який незалежна преса назвала Підписною революцією. Не тільки в Мінську, а й у маленьких містах шикувалися величезні черги бажаючих підписатися за альтернативних кандидатів. І часто навіть підписувалися за всіх, не дуже вникаючи в програми, а керуючись принципом «хто завгодно, тільки не він», маючи на увазі нинішнього керівника. І під час стримів, які влаштовував з вулиць блогер Тихановський, люди в мікрофон дуже жорстко, не політкоректно говорили про те, що їх уже «дістало» життя за нинішнього керівника. Що 26 років на чолі країни — це занадто. Що ця людина завела Білорусь у глухий кут. Що зарплати маленькі, пенсії злиденні. В регіонах роботи не знайти.

Тобто, Лукашенко дістав бумерангом за те, що він себе позиціонував як цар, котрий вирішує всі питання. Ось тепер, коли стало зрозуміло, що Білорусь опинилася в стагнації, усю відповідальність, навіть частина колишнього електорату Лукашенка, стали перекладати саме на нього. Була всенародна любов (ну, може, не всенародна, але все-таки високий ступінь підтримки був), а тепер з’ясувалося, що популярність Лукашенка обвалилася.

Але який його реальний рейтинг — питання окреме, бо в нас у країні знищено незалежну соціологію. З 2016 року не було національних репрезентативних опитувань, які показували б рейтинги політиків. Щось соціологи роблять для Лукашенка, але це не оприлюднюється. Міністерство інформації навіть заборонило проводити голосування про популярність політиків незалежним інтернет-ресурсам. Очевидно, низькі показники популярності Лукашенка викликали у влади шок.

— Тобто можна сказати, що зараз за зміну влади виступає не тільки група пасіонаріїв, а цей рух підтримує все суспільство?

— Так. І це теж, напевно, відмінна риса нинішньої кампанії — у політику пішов обиватель. Влада навчилася якось розбиратися із традиційною опозицією. Усі ці нечисленні активісти давно вже під ковпаком. А тут раптом з’ясувалося, що в опозиції — значна кількість виборців. У першу чергу — це електорат блогера Тихановського: роботяги, дрібні бізнесмени, які розоряються, гастарбайтери, котрі повернулися з Росії. Оскільки кордон закрили, сотні тисяч цих людей залишилися без роботи. Вони злі й роздратовані… А якщо взяти Віктора Бабарика чи Валерія Цепкала, то це вихідці з істеблішменту, і їм симпатизує насамперед середній клас, айтішники, молодь. Звідси й феномен Підписної революції, звідси стихійні ланцюги солідарності у зв’язку з тим, що слідом за блогером Тихоновським заарештували й Віктора Бабарика.

— Яка причина арешту?

— Узагалі-то відкрили справу проти Белгазпромбанку, який він очолював. Заарештували близько 20 осіб. Але, незважаючи на презумпцію невинуватості, і Олександр Лукашенко, і люди в погонах, які ведуть цю справу, і звісно, державне телебачення вже ліплять на Бабарика ярлик «шахрая» і «злочинця», який сотнями мільйонів виводив долари з країни. Триває кампанія чорного піару, і тепер під сумнівом взагалі подальша участь Бабарика в перегонах. Його штаб подав документи на реєстрацію, але чи зареєструють його — це зараз інтрига виборів. Бо Бабарико зібрав 434 тисячі підписів при тому, що потрібно 100 тисяч для висування. Жоден опозиційний кандидат в історії Білорусі таку велику кількість підписів не збирав. У нас усього сім мільйонів виборців. Навіть сто тисяч підписів для багатьох опозиціонерів було недосяжною межею. А тут такий феноменальний результат. Тож зараз Лукашенко перед непростим вибором.

— І, за вашими прогнозами, наскільки спекотним може стати липень для Білорусі? Адже, схоже, Лукашенко не збирається віддавати владу.

— Так, Лукашенко нещодавно сказав: «Я країну їм не віддам». Їм — це опонентам. І зараз він намагається переформувати сенс кампанії, щоб люди не думали, начебто він тримається за своє крісло. Лукашенко каже про зовнішню загрозу й позиціонує себе захисником незалежності країни. Погрожує змовою злих сил і переворотом. Хоча не зрозуміло, про які «злі сили» йдеться. Захід зараз налаштований на підтримку Лукашенка. Після 2014 року і Брюссель, і Вашингтон помітно змінили політику стосовно Лукашенка. Його вже не називають «останнім диктатором Європи». Тепер головний ворог для Заходу — це Путін, а Лукашенко — хоч і жорсткий лідер, але з ним можна зварити кашу. Захід практично перестав підтримувати білоруську опозицію. Вона абсолютно бідна. Росія? У неї, звичайно, є свій імперський інтерес, але поки не видно, щоб Росія активно грала на цих виборах. Інакше б ми вже це відчували.

Що буде далі, складно прогнозувати. Я вже окреслив ситуацію з Бабариком. Не виключено, що його не зареєструють, вестимуть справу до кримінального покарання. Але це може спричинити хвилю протестної активності. А якщо зареєструють, то Бабарико стане кандидатом надії, і це може додати нового імпульсу кампанії. Хороших варіантів для Лукашенка не залишилося. Сам Бабарико не є прихильником вуличної боротьби, так званої Площі, в Білорусі. Але він сказав, що якщо народ вийде, то він теж піде на Площу. Однак питання: «Чи знайдеться кому організувати масові протести далі?», бо зараз влада тримає під перманентним арештом основних заводіїв вуличної боротьби, призначаючи їм по 15 діб. Вони не встигають виходити. Заарештовано десятки активістів, людей зі штабів кандидатів…

— А в Білорусі не побоюються, що в разі зміни влади Росія, намагаючись утримати Мінськ у зоні свого впливу, повторить український сценарій?

— Це дуже складне й важке питання для переконаних супротивників Лукашенка, бо ці самі люди є і палкими прихильниками незалежності Білорусі. Й на цьому намагається спекулювати сам Лукашенко й офіційна пропаганда. Відкритим текстом Росію не називають, але натякають прозоро на те, що в підсумку може приїхати Путін на танку. Мені здається, що це підступна теза. Виходить, що всі, кому не подобається режим Лукашенка, повинні тихо сидіти, як миша під мітлою. Мовляв, є загроза російського втручання. Так, це колізія. Але люди, які підтримують нових кандидатів, вважають, що так чи інакше потрібно боротися за зміни й цивілізованим шляхом.

Так чи інакше, все одно цей протест утримати неможливо, бо людям набридла незмінювана влада. Вони бачать глухий кут, у якому країна перебуває. І тому в білоруському політичному котлі температура підвищуватиметься. Ми тільки теоретично говоримо про перемогу опозиційного кандидата. Швидше за все, в Лукашенка вистачить сил залишитися при владі. Інша річ, що опиратися тільки на силу, не маючи програми динамічного розвитку країни, варіант для Лукашенка — не затишний. 9 серпня життя не закінчується. І Білорусь штормитиме й після цієї дати. Наступний термін Лукашенка буде дуже дискомфортним для нього, так само як і для тих білорусів, які прагнуть змін.

Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК.

Фото Володимира ТАРАСОВА/Укрінформ.