Саме сюди для поновлення діалогу приїдуть президент Сербії Александр Вучич і прем’єр-міністр Косово Авдуллах Хоті.
Із чим, а точніше, з якими пропозиціями, приїдуть — це питання окреме. Адже діалог між Белградом і Приштиною у листопаді 2018 року було перервано через те, що ні у Вучича, ні в президента Косово Хашима Тачі не було жодної конструктивної пропозиції про вирішення косовської проблеми. Так, і перед нинішньою поїздкою до Брюсселя ні президент Сербії, ні прем’єр Косово не озвучили своїх пропозицій. Мало того, Вучич не раз заявляв, що його творчий потенціал давно вичерпався і тепер він очікує на конструктивні ідеї і пропозиції від Заходу. Але не від косовської сторони, яка вимагатиме одного — визнання незалежності.
Напевно, для того щоб нова примирлива зустріч лідерів Сербії і Косово знову не перетворилася на формальну акцію, президент Франції Еммануель Макрон по черзі запросив їх до Парижа для проведення попередньої співбесіди. А. Хоті запевнив Макрона в тому, що Косово готове до поновлення діалогу із Сербією, однак дав ясно зрозуміти, що він категорично не налаштований обговорювати будь-яку пропозицію про зміну кордонів або обмін територіями. Президент Сербії своєму французькому колезі заявив, що в принципі він також за врегулювання відносин із Приштиною. Але ще раз нагадав, що запропонований ним кілька років раніше проект розмежування сербів з албанцями в Косово не знайшов підтримки ЄС. Тому він не бачить розв’язання проблеми, але готовий обговорювати будь-які пропозиції посередників, у котрих буде враховано інтереси його країни.
Ще одним елементом підготовки до брюссельської зустрічі стала відеоконференція сербської і косовської сторін за посередництва Макрона й Меркель, яка була проведена безпосередньо перед нею, 10 липня.
Політологи, котрі спостерігали за підготовкою до примирення в Брюсселі, вважають, що ця зустріч стане лише розвідкою боєм, під час якої буде визначено червоні лінії для всіх учасників цього процесу. На їхню думку, Александр Вучич давно зрозумів, що Косово вже не повернути до складу Сербії. Бо процес на рівні Євросоюзу й США вже пішов і зупинити його неможливо навіть, коли як гальма буде використовуватися Росія. Тому Вучичу, щоб не втратити перспективи приєднання до ЄС і прихильність Вашингтона, слід вести відчайдушний торг із ЄС і Приштиною, аби отримати для країни все можливе в цій ситуації.
Однак не слід забувати й того, що всі в Сербії налаштовані проти визнання незалежності колишнього краю. Тому будь-які поступки президента Приштині й Брюсселю буде розцінено як зраду національних інтересів. І хоча Вучич завбачливо зняв із себе перед сербами будь-яку відповідальність за результат перемовин у Брюсселі, відповідати йому доведеться «за повною програмою» не тільки перед опозицією, а й перед найближчими соратниками.
