У Тернопільському замку відкрилася виставка дерев’яних скульптур заслуженого майстра народної творчості Івана Мердака — до його 80-річчя. Більшу частину життя митець провів у Тернополі. Тут створив свої найкращі роботи: скульптури історичних та літературних героїв, реальних і міфічних осіб...
— Іван часто розмовляв з ними як із живими, — згадує брат митця Ярослав. — Його хата-майстерня в Новому Світі у Тернополі завжди була переповнена, але це не заважало творчості. Він однаково радо приймав і першого Президента України, і студентів, і школярів, і друзів, пригощав їх печеною бараболею. Наприкінці життя брат переїхав на Херсонщину, там і похований. Його творіння розпорошені по всьому світу. Я радий, що частину з них вдалося повернути до Тернополя. Наша родина — з Лемківського краю, Іван учився різьбярству у дідуся. Дух Карпат, рідна Лемківщина завжди жили у його творах. Він міг весь день бродити лісом у пошуках цікавого кореня чи стовбура. Якщо знаходив те, що потрібно, вже по дорозі додому знав, що у нього вийде. Кілька штрихів — і деревина заговорила.
Мердаком не можна не захоплюватися. Свого часу твори скульптора висували на здобуття Шевченківської премії. На жаль, не судилося. Його роботи експонувалися у США, Канаді, Австрії, Німеччині, Франції, Польщі...
Друзі митця пригадали випадок із відкриттям виставки Івана Григоровича у Німеччині. Про все було домовлено, але митники заборонили вивозити скульптури. Мердак не розгубився: поїхав до Німеччини і за короткий час створив 30 робіт. Виставка відбулася. Його дерев’яні скульптури й донині прикрашають парк поблизу Гамбурга.
Тернопільський журналіст Михайло Маслій, який добре знав скульптора, розповів, як на виставку Івана Мердака в одному з німецьких міст прийшли школярі. Семикласникові сподобалася скульптура Григорія Сковороди, про що він захоплено розповів у школі. Найбільше хлопчика вразило те, що український філософ був босим і тримав у руках палицю. Директор школи і собі пішов на виставку. Вирішив придбати скульптуру Сковороди і встановити у шкільному вестибюлі як символ того, що наука не буває без бука. І донині український філософ спонукає німецьких школярів до знань.
Михайло Маслій розкритикував місцеву владу за те, що у Тернополі не шанують належно митця такого масштабу. «Багато говоримо про Європу, а пишатися митцями, як там, не прагнемо, — каже він. — На місці майстерні Івана Григоровича височіє багатоквартирний будинок, хоч тут міг бути його музей. У замку хазяйнують спортсмени, а він міг би служити мистецьким заходам. Нинішня виставка тут — скоріше виняток, аніж правило». Крім того, Іван Мердак був майстерним оповідачем. Його розповіді — чудові сюжети для короткометражок.
— Від дідуся завжди пахло деревом, — пригадує його внучка Катерина. — Він ніби зливався з ним. Його знають більше як скульптора, хоч він був ще й дуже своєрідним художником.
На виставці у замку представлено понад 20 робіт майстра. Всього ж у його доробку їх більш як півтисячі. Добре, що частина з них повернулася туди, де Івану Григоровичу найкраще творилося, де в нього залишилося багато друзів, рідні. Де його люблять.
Тернопільська область.
На виставці Івана Мердака. «Кобзар».
Фото автора.
