На знімку: спілкування із вчителькою у смартфоні.
Попри похолодання, що спостерігалося останніми днями, у педагогів загальноосвітніх навчальних закладів Полтавщини, школярів та їхніх батьків нарешті відходять «зашпори» від жорстких карантинних обмежень і зумовленого ними дистанційного навчання. Тож його звичний режим відновлюють навіть найобережніші.
У Миргороді, де й після завершення локдауну практикували змішану форму навчання для учнів 5—8-х класів, із понеділка, 8 лютого, сіли за парти всі здобувачі освіти. Крім тих, які перебувають на самоізоляції. Та ще один клас у школі № 9 (там зафіксували спалах COVID-19) залишався на дистанційці. За таких обставин практично повсюдно вимушені перерви на віддалені уроки виявилися безпрецедентно довгими. Остання з них для учнів середніх і старших класів полтавських шкіл тривала фактично чотири місяці! Як це позначилося на якості освітнього процесу, взаєминах між його учасниками? Спробуємо розібратися.
— У нашому закладі дистанційне навчання, вважаю, було організоване на досить високому рівні, — розповіла «Голосу України» вчителька математики Полтавської гімназії № 17 Вікторія Ковалевська. — Бо й готувалися до нього, і вчилися всі разом. Не зупиняли й виховної роботи. Та все одно помічаємо, що після повернення за парти діти стали більш закритими, їм тепер важче спілкуватися з ровесниками. Тому нині із класами по черзі працює наш психолог. На тих віддалених уроках основною проблемою, вважаю, була недостатня технічна забезпеченість дітей. Не лише тому, що деякі учні користувалися застарілими мобільними телефонами. Іноді, скажімо, Інтернет узагалі зникав, а батьки вчасно не повідомляли про проблеми з ним. І тоді не знаєш, учень не вийшов на зв’язок із цієї причини чи просто банально проспав. Мені особисто дуже допомагав у роботі графічний планшет, без якого на відстані важко пояснювати, наприклад, закони геометрії. Для зацікавлення гімназистів сама розробляла задачі-комікси, й діти охоче включалися в цю своєрідну гру. Математика — наука непроста, вона вимагає наполегливості й послідовності в навчанні. Тому не приховуватиму: той, хто хотів відпочити від неї під час карантину, таки запустив матеріал. Тепер треба надолужувати. Та, зрештою, все залежить від мотивації учнів і вміння батьків пояснити дітям, навіщо потрібні знання, а не від форми навчання.
— Для мене особисто якихось труднощів при переході на дистанційне навчання не виникало, — наголошує вчителька української мови і літератури Сергіївської загальноосвітньої школи І—ІІІ ступенів Інна Панасейко. — Бо й раніше використовувала у своїй роботі онлайн-сервіси. А діти, зокрема й наші сільські, самі навчать поводження з сучасними гаджетами будь-кого з дорослих. Скажімо, хлопці-восьмикласники в нас навіть зняли відео про те, як підключати до телефону платформу Zoom для онлайн-спілкування, і ми поширювали його у шкільній групі. Так, не в кожній сім’ї вистачає коштів на технічні новинки. Та головне, щоб була зацікавленість і підтримка дорослих. В одній із родин у нашій школі навчаються одразу троє дітей. То під час січневого локдауну вони виходили на зв’язок і з маминого, і з бабусиного телефонів... До речі, в старших класах нашої сільської школи навчаються від 7 до 11 дітей. Тому шансів залишитися непоміченим учителем у них практично немає — постійно спілкуємося з учнями і в класі, й під час онлайн-уроків.
— Віддалені заняття не стали для мене новинкою, — запевняє вчителька трудового навчання Полтавської гімназії «Здоров’я» № 14 Тетяна Куратнік. — Адже можливості Інтернету використовувала й раніше для опрацювання з учнями додаткового навчального матеріалу. Маю власний сайт, який дуже допоміг під час першого карантину. Далі вибір платформ для онлайн-спілкування, звісно, істотно розширювався. Так, дистанційно навчати дітей робити корисні речі своїми руками важче. Тому обов’язково використовую ігрові форми, відеоматеріали з майстер-класами — від відомих майстрів і власними. Незамінною помічницею вчителя трудового навчання вважаю віртуальну дошку. Як перевірити, чи дитина не помилилася й не схитрувала десь при виготовленні, скажімо, ялинкової прикраси, символу року — фетрового бичка — чи великодньої писанки, коли ти не можеш «помацати» готовий виріб? Я просила учнів надсилати мені покрокові фото своїх робіт. Надто важливим було й безпосереднє онлайн-спілкування з учнями в синхронному режимі. Власне, час на синхронний і асинхронний режими дистанційного навчання розподіляла фактично порівну. Як на мене, головним підсумком віддалених уроків стало усвідомлення того, що освіта вже не буде такою, як раніше. Змішані форми навчання залишаться в ній назавжди. Якщо дитина вмотивована до навчання, а вчитель — до саморозвитку, цей тандем дасть хороші результати.
Донедавна віртуальні уроки музики, співу чи танцю в спеціалізованих мистецьких школах багатьом видавалися фантастикою. Однак під час посилення обмежень дистанційка для педагогів і учнів Полтавської міської школи мистецтв «Мала академія мистецтв імені Раїси Кириченко» стала зовсім не віртуальною реальністю. Вихованці хореографічного відділення під час домашніх занять переглядали відеозаписи танцювальних номерів свого колективу, обговорювали з наставниками допущені помилки. Звичними стали для них і відеоуроки класичного та народного танцю, гімнастики, партерного розтягування тощо.
Їхнім продовженням був перегляд методичних матеріалів із хореографії, записів телепередач, документальних фільмів, концертів за участю найвідоміших професійних колективів. Спостерігаючи і слухаючи пояснення педагогів, учні виконували певні вправи та навіть балетні па вдома, відпрацьовували практичні навички, підтримували належну фізичну форму. Вони також надсилали відеозвіти про виконання тих віддалених домашніх завдань викладачам фахових дисциплін. При цьому завдання від останніх отримували і учні, й батьки, котрі мали контролювати навчальний процес...
Для багатьох полтавських мам і татусів дистанційка була неабияким випробуванням. Особливо коли таке навчання практикували й для дітей молодших класів. Адже вчителі навантажували зовсім юних школяриків навчальним матеріалом і разом із батьками обговорювали зручні та доступні для них онлайн-платформи, сервіси. Натомість перевіряти виконання завдань мали батьки. Не кажучи вже про те, що залишати таку малечу вдома без нагляду дорослих не можна. Та що робити, коли обоє батьків працюють, а бабусь і дідусів під боком немає?
Під час останнього локдауну батько першокласниці Іванки Віктор змушений був брати малу з собою на роботу, до офісу. Був там для донечки і вчителем, і вихователем, і вусатим нянем... «У доньки постійно виникали запитання стосовно навчального матеріалу й домашніх завдань, — пригадує Віктор. — Доводилося пояснювати їй і водночас виконувати свої службові обов’язки. Добре, що керівництво ставилося до такого «сумісництва» з розумінням».
Долати труднощі пана Віктора та багатьох інших батьків спонукає усвідомлення того, що альтернативою в цьому разі може стати тільки ще стрімкіше поширення небезпечної інфекційної хвороби. А коли її підхопить хтось із близьких, проблем перед кожним постане незрівнянно більше...
Полтава.
Фото з сайту «Суспільне: Полтава».
