Чи не вперше у своїй історії газета «Нью-Йорк Таймс» оприлюднила розлогу статтю про Херсонщину. Це авторитетне видання США є відомим постачальником інформації для еліти західного світу, тож і українцям важливо знати, що саме цю еліту цікавить. Відтак, журналіст «Нью-Йорк Таймс» Антон Трояновський обрав для висвітлення ситуацію, пов’язану із Північно-Кримським каналом та інформаційною експансією Росії на материкову Україну.
Публікації на ці теми неодноразово та значно раніше від американського часопису представляв своїм читачам і «Голос України». Але прикметно, що репортер зі США (до речі, лауреат Пулітцерівської премії) максимально об’єктивно надав тамтешній аудиторії не просто набір сухих фактів, а своєрідний зріз думок представників різних верств населення, починаючи від простих трударів, котрі мешкають біля адміністративного кордону з окупованим Кримом, і закінчуючи посадовцями — начальником управління Північно-Кримського каналу Сергієм Шевченком, очільником представництва Президента України Антоном Коріневичем. Та якщо селяни зізнавалися, що досі побоюються нападу російських військ, і вважають, що дніпровська вода може бути однією з причин агресії, то управлінці запевняли: ніякої подачі води до деокупації півострова бути не може.
Вельми здивувало автора статті під промовистою назвою «Де українці готуються до тотальної війни з Росією» й збереження безперешкодної трансляції пропагандистських каналів Кремля на території Херсонщини. Це сприймається так само дико, якби в часи Другої світової війни радянським людям замість «Правди» кидали в поштові скриньки нацистську «Фолькішер беобахтер». «Спільне радянське минуле з Росією досі викликає ностальгію у декого з українців похилого віку, й пропагандистські зусилля Кремля не стихають у надії, що проросійські настрої одного разу розірвуть зв’язок Києва з Заходом», — констатує американський журналіст.
Утім, підсумовуючи інтерв’ю, що їх містеру Трояновському давали місцеві, можна сказати, що люди вже зрозуміли, як відрізняти пропагандистські побрехеньки та маніпуляції Путін-ТВ від об’єктивної інформації. А російську «картинку» на свої телевізори приймають, бо трансляцію українських каналів на адмінмежі з Кримом або досі не налагодили, або її якість залишає бажати кращого. «Наталя Лада, директор кафетерію у чорноморському прибережному селі Хорли неподалік від Криму, каже, що дивиться російське телебачення, хоча це «всього лише пропаганда проти нас». А дивиться тому, що вважає його найзручнішим для прийому», — пише Антон Трояновський. — «Київ намагається протистояти цьому, встановлюючи свої власні нові передавачі, але російські сигнали потужніші, визнають офіційні особи — програшна гра в ефірі. Багато жителів цінують деякі спільні зв’язки з Росією, але не хочуть брати участь у подальшому військовому втручанні пана Путіна».
Автор статті у «Нью-Йорк Таймс» наводить дуже показове висловлювання мешканки Каховщини Ольги Ломоносової, яке можна назвати квінтесенцією ставлення степовиків до тривожних подій на кордоні.
«У нас може бути руське прізвище, але ми пишаємося тим, що ми українці, — сказала пані Ломоносова. — Зараз у кожного є своя територія. Спільне у всіх тільки минуле».
Херсонська область.
Фото: grivna.ks.ua
