Подружжя австралійських фермерів -- про власний досвід господарювання

Улюблений колір Сіан -- персиковий. У своїй одвічній трояндовій кепці вона застеляє ліжко цупкими рожевими байковими простирадлами з квітами сакури. "Скоро літо, дістанемо з шафи тонку постільну білизну", -- господиня показує мені легкі бавовняні простирадла, вічнозелені, як пальмове листя. Сіан громадить на ліжко десяток подушок, на одній з яких розквітають вишиті гладдю пуп'янки. "Мені подобається, коли в постіль можна пірнути", – жінка прагне до затишку і комфорту, її оточують красиві речі, милує музика кантрі, їй смакують ситні м'ясні страви. В кімнату заходить її чоловік Колін у сорочці й шортах кольору світлого, вицвілого на сонці хакі. На його тумбочці -- чергова книжка з історії Другої Світової. Він любить читати про розгортання бойових дій. Аби будувати мир, потрібно знати, чому розв'язуються війни. У Коліна є рушниця. Пострілами в повітря він розлякує дінго, якщо вони наближаються до ферми, становлячи загрозу для курей та індичок. Порядкувати господарям "допомагають" двійко собак -- дев'ятирічна флегматична товстувата Сейді з яловичою кісткою в зубах та прудкий чотирирічний Бьорд, ім'я якого в перекладі з англійської означає Птаха.

Місцева яловичина цінується у всьому світі

Подружжя придбало ферму у штаті Квінсленд поблизу містечка Маккай шістнадцять років тому. Звели будинок, обладнали й умеблювали половину оселі: дві спальні, кабінет, кухню, веранду, дві вбиральні. Іншу половину добудовують. Основний дохід -- цукрова тростина, додатковий прибуток приносять півтора десятка корів і бик. Корів не доять -- телята у перший рік життя насолоджуються материнським молоком. Молодняк відгодовують і реалізують живою вагою, або забивають на м'ясо, втім, теж на продаж.

Сіан і Колін працюють також поза межами ферми: вона -- секретар юриста, він – будівельник. Пояснюють: "Ми не можемо дозволити собі жити лише з фермерства. Для цього нам треба було б мати або тисячі акрів (1 акр = 0,4 га) землі, або сотні голів рогатої худоби. Цього року ми продали трьох дворічних бичків -- не лише для прибутку, а й щоб не допустити кровозмішення з матерями і сестрами. До того ж, якщо в стаді кілька биків, вони конфліктують". Найманих працівників залучають декілька разів на рік, зокрема аби таврувати худобу. "Тавро й бірки у вухах обов'язкові для биків та корів. Держава хоче мати відомості про кожну голову худоби від народження до смерті. Дуже жорсткі стандарти, обов'язкова щорічна вакцинація. Саме тому австралійська яловичина одна з найкращих у світі".

Взагалі Австралія -- країна, де корів чи не більше, ніж людей. У державі з 26-мільйонним населенням сорок тисяч фермерів утримують приблизно двадцять вісім мільйонів корів і биків. За даними Австралійського бюро статистики, лише за другий квартал 2021 року в країні забито півтора мільйона голів великої рогатої худоби. Майже 60% яловичини відправляється на експорт, основні споживачі -- Японія, США, Південна Корея. Австралія виробляє майже 4% світової яловичини.

Державних дотацій зась – справляються самотужки

Воду для пиття і побутових потреб збирають дощову: біля будинку для цієї мети стоять дві величезні цистерни. Нещодавно встановили фільтри, хоча змін у якості води Сіан не помітила. На випадок посухи подружжя має свердловину. Для корів й поливу плантації цукрової тростини є власне озерце -- Колін, придбавши старенький екскаватор, власноруч зайнявся поглибленням водойми.

"Вирощування цукрової тростини -- справа ненадійна, -- розповідають господарі. -- Минулого сезону був хороший врожай в Бразилії, ціни на біржі впали, що вдарило по дрібних фермерах. Дотацій від держави на тростину чи худобу ми не отримуємо, втім, справляємось самотужки».

Сіан вважає таку ситуацію цілком природною. І ділиться головними постулатами, яких варто дотримуватися для успішного господарювання та й щасливого життя: «Думаю, більшість австралійців не знають, у настільки чудесній країні живуть. От якби пожили в тій же Бразилії чи, скажімо, Індії -- то хутко навчилися б цінувати те, що тут мають. Людяність і взаємоповага -- ось що потрібно для щастя."

До речі, Австралія щороку переробляє майже 34 мільйони тонн цукрової тростини, займаючи за цим показником восьме місце у світі. 95% австралійської тростини вирощують у штаті Квінсленд. Містечко Маккай, поблизу якого господарюють Сіан і Колін, жартома називають цукровою столицею країни.

Тетяна ДРУЖЕНКО
Квінсленд, Австралія.


Збір цукрової тростини.


Колін показує свіжу яловичу тушу.

Фото автора.