Дмитро на власні очі бачив, як 5 березня на цей будинок рашистський вертоліт скинув бомбу. Він летів дуже низько і відпустив смертоносний вантаж на дорогу – бомба зрікошетила у будівлю. Тоді там перебував один мешканець. Його вибуховою хвилею викинуло на вулицю і він залишився живий.

Того дня Дмитро вирішив вивозити родину. Розповідає, що через кілька годин після евакуації вже в його будинок прилетів снаряд, згодом – ще один. Але квартира мого співрозмовника дивом вціліла і придатна для проживання. Проте дружину і чотирирічного сина чоловік привезе додому лише після відновлення міста (для того сам й повернувся, як тільки наші війська визволили Ірпінь). Дмитро переконаний: дитина не повинна рости серед цих декорацій фільму жахів, які «побудували» тут російські Zoмбі за сценарієм путіна.

І справді, чорні закопчені скелети будинків, обвішані покараченими залізяками та обсипані дрібним склом – немов кадри з фантастичного блокбастера про апокаліпсис. А саундтреком – пронизливий скрегіт залізяк у какофонії з розірваною порожнечею розбитих вікон.

Моторошний стогін тяжко пораненого Ірпеня чути навіть на записі диктофона під час розмови з Дмитром. Ось тільки самовільно вийти з того кіносеансу не можна. Бо це реальність. Наша українська реальність у середині квітня 2022 року.

Ірина – мешканка будинку – ковтає сльози, коли на тлі згарища згадує, як працювали з чоловіком, аби придбати квартиру, як жила її родина у комфортних «Ірпінських липках», як мріяли незабаром няньчити тут онуків, як песик Сеня бавився у затишному дворі серед сосен… За кілька днів російська орда знищила їх роками вибудоване тихе мирне щастя. Із вагітною дочкою встигли виїхати з Ірпеня до окупації. А 17 березня знайомі, що тут залишилися, востаннє виходили на зв’язок і повідомили – їхній дім палає.

Жінка показує вигоріле приміщення дитячого центру на першому поверсі свого будинку. Розповідає: по ньому орки цілили фосфорними снарядами. Вони випалюють вщент, а полум’я неможливо загасити.

Нині мешканці «Ірпінських липок», як і власники інших зруйнованих та понівечених рашистським нашестям будівель, чекають на висновки експертизи.

Один із засновників компанії-забудовника цього ЖК Роман Дріжденко сподівається, що монолітно-каркасний будинок Ірини вдасться відновити. Зазначає, що обсяг руйнувань Ірпеня колосальний. І відбудувати місто з руїн можливо лише за фінансової допомоги міжнародних партнерів.

Роман усміхається: «Росіяни мого прадіда розкуркулювали. І тепер знову прийшли нас розкуркулювати…».

Проте українці добре засвоїли історичний урок від «старшого брата». І вже складають вирішальний іспит на полі бою і відбудовують заново своє українське життя.

Фото автора.