«Повстанець» — комендант висоти «жираф».

Про українців, які зірвали бліцкриг рашистів на Київ, про те, що відбувалося в передмісті столиці на початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну та чому з росіянами ми зовсім «нє єдіний народ», розповів «Голосу України» учасник тих подій, ветеран російсько-української війни, один з організаторів добровольчого ветеранського руху, захисник Ірпеня, комендант висоти «жираф» (мосту між Бучею та Ірпенем) Володимир Коротя, позивний «Повстанець».

(Першу та другу частини історії героїчного протистояння російським окупантам на Київщині «з перших уст» його учасника читайте в номері «Голосу України» відповідно за 3 і 10 серпня 2022 року або на сайті golos.com.ua у рубриці «Безпека/Спецвійна»).

Ворзельське коло: викликали вогонь на себе, щоб вийти з оточення

Захисники Ірпеня не тільки утримували висоту «жираф» (єдиний незірваний міст на Київщині, через який евакуювали 23 тисячі цивільних), а й проводили визвольні операції в передмісті Києва.

— Приблизно 3 березня ми зайшли в Бучу. Зачистили все гостомельське коло — поворот на Гостомель. Укріпили блокпост на Блиставиці, вичистили повністю всю Бучу і лісову її частину. Далі поставили собі мету — вийти на ворзельське коло. Є такий по варшавській трасі поворот на міст, на «стєколку», заїзд на Ворзель і звідти — на Немішаєве, — розповідає Володимир.

Там і закріпилася група «Повстанця». На території бази відпочинку «Гранд Марінос», що на повороті на «варшавку», чатували 66 бійців. Навпроти, де був сервіс МАН, — ще 22 оборонці. Окупанти затисли їх з різних боків — вийшли механізованими колонами з п’яти сторін. Добровольці в оточенні вели бій чотири години. Втратили чотири БТРи, які так важко здобули у боях з ворогом. В одному з підбитих руснею машин командиром був Володимир Коротя. Йому вдалося вибратися з палаючого бронетранспортера і вивести з поля бою зо два десятки своїх побратимів.

— Не знаю, яким дивом, але ми сили вберегли. До того ж спалили москалям дев’ять коробок, у тому числі танк. Його підбив ветеран «Азову» на позивний «Литвин», громадянин білорусі. Він загинув, — згадує співрозмовник.

— Щоб вийти з оточення, ми знову викликали вогонь артилерії на себе. Сиділи в будинках, а арта била по них і попід ними, відсікаючи москальську техніку. І між вибухами артилерії наші гранатометники перебігали вулицю — концентрувалися в інших кюветах.

Одну їхню колону ми зупинили, а після ще дві виходило. І, на жаль, нам довелося залишити Бучу, тому що сили їхні були величезні. Орда. Просто орда. Пекло відкрилося і все, що там було, вся нечисть з нього повилазила.

Виходили з того пекла люди «Повстанця», ветерани-«азовці» та молоді десантники з 80-ї бригади, які протистояли путінській орді разом із ними. Загалом 22 захисники передмістя Києва. Поверталися на свою позицію через «Новус» у Бучі, який рясно обстрілювали окупанти. Там ховалися цивільні і персонал, який готував хліб, аби роздати місцевим...

Кілька днів москалі зализували рани, формували нову колону для наступу. На «жирафі» захисники Ірпеня теж готувалися: дві доби ремонтували техніку, заварювали пробоїни, самі латали дірки в колесах… Зробили муляжний танчик із МТ-ЛБ (тягач на базі танка) і колоди. Поставили його на мосту на в’їзді в Бучу. Та бутафорія психологічно діяла на окупанта, нервувала його. Але вояки «другої армії світу» навіть не влучили по витвору ОПК добровольчого визвольного руху.

Згодом в арсеналі оборонців Ірпеня з’явився й справжній танк. Коли він 7 березня виїхав із замаскованого укриття і підбив один за одною дві БМД з ворожої колони, то застопорив рух тої механізованої навали орди. Ефект був ще той! Хоча танчик після влучної «репліки» сховався за лаштунками, коробки орків від переляку збилися в кучу, а «повстанці» гатили по флангах русні та ще взяли в полон кілька з них.

Своїх загиблих москалі не забирали...

Один полонений помер одразу від опіків — ноги дуже обгоріли. Другого передали ГУР МОУ. За словами Володимира, поки гурівці їхали його забирати, довелося стримувати зовсім недружелюбні емоції людей, що в ті півгодини оточили путінського вояка. Пропозиції щодо подальшої долі окупанта лунали різні. Найнешкідливіша — побити.

— Усі там хотіли його відлупцювати, як мінімум. Може, в пориві злості хтось по голові москалю й стукнув. Кажу як є. Але не знущалися і шкоди не заподіяли...

У мене є друг підполковник Раєвський Слава. Він служив в «сіміках» (Управління цивільно-військового співробітництва). І постійно говорив мені про Женевську конвенцію. Мовляв, українці — не москалі, ми вищі за них, моральніші, хоч би як було складно, маємо дотримуватися всіх законів і правил війни... Я добре це запам’ятав.

Отож тому полоненому поклали каремат, дали ковдру, зробили чай і показали на весь світ картинку, що для москаля краще здатися в полон, піти на обмін і поїхати до мами на росію, ніж стати добривом на українській землі.

Бо своїх загиблих вони не забирали. Та й поранених теж, — каже «Повстанець».

Полонений, якого пригощали чаєм «бандерівці» з Ірпеня, мав поранення у ногу. Розповів, що сидів зв’язківцем на радіостанції командира роти, що той командир забрав у нього документи, а потім пораненого залишив у підвалі будинку однієї місцевої жінки.

— От їхня доля. Це дуже дивно, враховуючи, що кинули свого не на п’ять хвилин і мали достатньо часу, аби забрати, — хитає головою мій співрозмовник, згадуючи вислів «умом росію не понять». Потім продовжує: «А коли ми їх виганяли, то бачили там, за Бучею, Дмитрівкою, БМД-3, БМД-4, а всередині якісь колеса від автівок, «плазми», пральні машинки... А їхні загиблі розкидані навколо. Тобто в тих беемдехах ані вбитим, ані пораненим місця не знайшлося.

— 8 квітня з колегою разом із волонтерами виїжджали у звільнене передмістя столиці. Були на Житомирській трасі, де ще не прибрали спалену техніку русні. У районі села Дмитрівка, там, де зашкварили колону рашистів, бачили розкидані берці виробництва «Парижская коммуна», рештки одягу, пайків із зіркою, а от решток учасників «спецоперації» не було. Їх забрали? — запитую співрозмовника.

— Я на власні очі в тій колоні у Дмитрівці 2—3 квітня бачив згорілих москальських механів... Ми давали їм можливість забирати трупи своїх, влаштовували коридор Червоному Хресту, але москалі цього не робили — боялися.

Мародерів ловили і ставили на виправні роботи

У ті дні запеклої боротьби з рашистами в передмісті столиці виявляли не тільки ворожі ДРГ. На хвилі повномасштабного нападу орди з болот московії на Україну спливло чимало колаборантів, латентних сепарів та «ватних» поціновувачів. А ще активізувалися «нишпорки». Так у розвідці називали непримітну людину, яка не викликає підозри і в стані ворога збирає інформацію. До того ж «маякували» у вікна, посилаючи сигнали загарбникам.

— Головне — контролювати емоції, щоб не впадати у параною. У якийсь момент ловив себе на думці, що починаю всіх підозрювати, — зізнається Володимир. — Мародерів було дуже багато. Боролися з ними жорстко.

Ловили і ставили на виправні роботи — копати та укріплювати нам позиції. Після відпускали.

За словами «Повстанця», з 10 березня вже нікого не пропускали через мости: ані через залізничний, ані пішохідний. Росіяни замикали коло. Отож захисники Ірпеня запровадили свою комендантську годину — із шостої вечора і скрізь ставили кулеметників з тепловізорами...

Настрій «Піки» залежив від... набоїв

До лав «повстанців» ще на початку бойових дій у передмісті Києва доєдналися десантники з 80-ї аеромобільної бригади, які відстали від своїх. Разом воювали зо два тижні. Мали зв’язок зі своїми командирами і згодом приєдналися до бригади.

— Потім з оточення виходили до нас ще десантники. Всі молоді хлопці. Серед них — кулеметник із псевдо «Піка». Він чотири доби пробирався до своїх: уночі повз через заплаву річки, вдень спав.

Прийшов до нас на «жираф». Пропоную йому поїсти, помитись, відпочити. А його перша фраза: «Кулемет дасте?». Принесли кулемет. Показали матрац. «Піка» в обнімку з кулеметом проспав годин п’ятнадцять. Ледве очі відкрив, питає: «Де бій?». Мовляв, я готовий.

Він потім на Каравангалі воював. Це позиція в Ірпені, на 11-й лінії, де шпиталь. Там «Піка» знищів зо два десятки москалів та на ворзельському колі ще з десяток. Як бензопила працював по них. Рішучий хлопець! Пролазив вночі попід спаленою технікою москалів, якою було завалено міст на Каравангалі, кошмарив їх там, а потім таким само шляхом повертався назад, — згадує комендант «жирафа».

Каже, у 22-річного десантника псувався настрій завжди, коли закінчувалися набої. «Піка» постійно їх клянчив. Отримавши трофейний короб на тисячу патронів, три дні хлопець був у гарному настрої...

Блокпост «на лоха» і сім роялів у кущах

Після перших днів своєї нетріумфальної «спецоперації», яка не закінчилася за три дні і навіть за тиждень, рашисти оговталися і тиснули з усіх боків, намагаючись прорвати оборону столиці. «Асвабадітєлі» намагалися зайти легкою технікою через заплаву річки з боку Гостомеля, аби відрізати захисників Ірпеня від дороги на Романівку. Ворог таки прорвався через Забуччя на Стоянку — по лісовій дорозі пішла колона.

Учасник тих бурхливих подій Володимир Коротя, здається, знає карту бойових дій, що точилися в березні 2022 року в передмісті Києва, напам’ять. І нібито їде по ній у своїх спогадах:

— Житомирську трасу на той час контролювали москалі. Вона постійно прострілювалася. Отож неможливо було переїхати дорогу, щоб підвезти БК нашим підрозділам у Стоянку-2. У Стоянці-1 засіли вони, Гореничі, Княжичі тримали наші.

Ми із «гурійцями» намагалися розгадати плани окупантів. Коли вони вийшли на перехрестя доріг, то не атакували ні вправо, ні вліво. Стоїть собі одна їхня БМДха і чоловік 15 особового складу. Блокпост не будують, позиції не укріпляють. Чому? Піднімаємо квадрокоптери і бачимо: то такий блокпост «на лоха». А в кущах ще сім коробок їхніх сховано. Чекають, з якого боку ми підемо, щоб у тому напрямку розвивати свій успіх. Ми це зрозуміли і відповідно не лізли туди, не провокували. Бо тоді з тим «роялем у кущах» ми б не впорались.

Захисники передмістя разом із кураторами з ГУР МОУ вирішили діяти на випередження. Росіяни на той час почали налагоджувати систему підвезення боєприпасів і ГСМ. Потрібно було знищити ці шляхи доставки.

«Повстанці» знаходили дороги з великими «гуслянками», якими здатен проїхати і танк, і заправник, і машини з боєкомплектом, мінували їх. У такий спосіб локально вдарили по логістиці окупантів і до того ж змогли контролювати їхні блокпости «на лоха».


Захисники Ірпеня. Березень 2022 року.


Боєць групи «повстанців» на тлі Будинку культури в Ірпені.

Фото надано Володимиром Коротею.

Далі буде.