На Сумщині благодійний фонд «Нестримні», який разом з однодумцями заснував шосткинський підприємець і волонтер Віктор Ляшенко, придбав і передав захисникам понад десять позашляховиків.

Немає значення, скільки ворогів і які вони на зріст — якщо стати проти них монолітною непохитною стіною, об неї розплющиться навіть орда гуліверів, що вже казати про ліліпутів? Саме так сталося під Сумами у перші дні кровопролитної війни: загарбники оминули місто і рушили далі, як каламутний потік оминає гранітну скелю. Суми залишились вільними завдяки кільком сотням військовослужбовців і добровольців тероборони, а вже пізніше до них доєдналася місцева влада. Але з того ще не було б гранітної стіни, якби на допомогу бійцям не заспішили добровільні помічники. Вони привозили і приносили те, без чого слабо воюється, — теплий одяг, медикаменти, продукти харчування. Для когось, звісно, найважливішими були цигарки.

Основні запитання: що, скільки і коли?

Про ті ночі і дні кореспонденту «Голосу України» розповіли сумчани Тетяна Голуб і Олександр Бортник. Вони входять до волонтерської групи «Наш форпост», яка діє ще з 2014 року.

Про початок війни Тетяну Голуб поінформував син, військовослужбовець ЗСУ. А наступного дня зателефонував знайомий — також волонтер — і запитав, чи знає вона про те, що в Сумах зараз точиться жорстокий бій за «Артягу». «Артягою» в місті називають колишнє артучилище, де готували висококваліфікованих офіцерів-гармашів. На початку 1990-х вище військове училище закрили, але його інфраструктура збереглась. Спочатку там відкрили військовий інститут — по суті, це була військова кафедра Сумського державного університету, а згодом його реорганізували у ліцей «Кадетський корпус». Залишався на території колишнього артучилища і невеличкий військовий підрозділ ЗСУ. Його бійці разом із тероборонівцями зу-
стріли окупантів вогнем, тільки-но вони з’явились у Сумах. Багато хто з добровольців починав війну з мисливською зброєю, яку згодом замінив на трофейну.

Було зрозуміло, що знайомий телефонує не просто так, тому Тетяна Голуб без зайвих слів у нього запитала, що конкретно потрібно захисникам «Артяги»? Їй відповіли: потрібно буквально все. Індивідуальні аптечки, «щось перев’язувальне», бо вже багато поранених, броники, каски, продукти, каремати...

— Аби не втрачати час, розпочинала сама, але одразу з’явились і помічники, — розповідає волонтерка. — Місто в ті перші дні війни завмерло: магазини, аптеки стояли зачинені, а нам було вкрай необхідно робити закупки у величезних обсягах. Не вистачало грошей. Ми почали писати пости у соцмережах, люди стали масово кидати гроші на вказані карткові рахунки. Основними нашими підопічними одразу стали бійці стихійно створеної сумської тероборони. Це були ті відчайдухи, котрі не втекли одразу з міста, а стали шукати зброю, зідзвонюватись та об’єднуватись у групи.

Кожен намагався зробити внесок

— За день до війни ми відправили військовослужбовцям, котрі будували біля Сум бліндажі, крайню посилку десь на 20 тисяч гривень, — каже Олександр Бортник. — Залишилось ще приблизно стільки ж, і 24 лютого ми на ті гроші вже купували в одній з аптек медикаменти. Одразу з’явилось дуже багато людей, готових миттю надати допомогу. Запитували лише, куди відправляти гроші.

— Перший великий «транш», 5 тисяч євро, надійшов із Фінляндії,  додає Тетяна Голуб. — Гроші зібрали науковці — знайомі знайомого мені професора. Фіни ще не забули напад Радянського Союзу в 1939 році й одразу все зрозуміли. Допомога була виключно їхньою ініціативою. Вони зібрали її та шукали, кому передати, і таким чином вийшли на нас.

Єдиною гарантією для благодійників, котрі перераховували кошти на підтримку оборонців Сум, було чесне ім’я волонтерів. У них не сумнівалися — саме через це фінансовий дефіцит зник і вже не повертався, хоч і загальновідомо, що грошей ніколи нікому не вистачає.

— Коли ми говорили, що необхідно зробити закупку для тер-оборони, нам скрізь ішли назустріч, — каже Тетяна Голуб. — В аптеках у ті дні утворились величезні черги, багато хто брав щось про запас, бо було невідомо, як складатиметься подальша ситуація. І тут приходили ми з мішками. Бувало, хтось у черзі обурювався, але таких ніколи не налічувалось більше одного-двох людей. Інші на них одразу «цитькали» і незадоволені замовкали. Хто не замовкав, того, здавалось, люди були готові «роздерти». У приміщенні швидко утворювалась атмосфера майже стовідсоткових солідарності та одностайності, кожен намагався зробити хоч якийсь внесок у Перемогу.

Тим часом, потреби ставали дедалі більші, а товарів в аптеках та магазинах — дедалі менше. Необхідно було купувати липку поліетиленову стрічку — скотч для заклеювання вікон після бомбардування, металевий дріт, генератори електроенергії. Поступово сформувалась волонтерська група з підтримки оборонців «Артяги», члени якої відійшли від централізованості: самі купували, що було потрібно, і самі доставляли.

Долучилися й селяни

— Кілька «кафешок» добровільно взяли на себе місію підгодовувати хлопців гарячою їжею просто на блокпостах, — розповідає Тетяна Голуб. — Але захисників ставало все більше і «кафешки» уже не справлялись, у них закінчувались запаси. Тоді ми кинули клич — і продукти повезли до Сум селяни. Там було все: окрім їжі, навіть теплі ковдри. Потім з’явилась гостра потреба у посуді для приготування значної кількості порцій їжі. Магазини віддавали нам величезні каструлі, сковороди безплатно. У березні зробили чимало щедрих подарунків магазини побутової техніки — всі намагались допомогти захисникам міста хто чим міг. А потім до Сум почала прориватися допомога із Західної України та з-за кордону. У ресторані, де утворився наш штаб, коробками заповнювали цілі зали.

Згодом з’явилась наступна потреба, яку також допомагали задовольняти волонтери: не вистачало запчастин для бойової техніки, маскувальних сіток та одягу для бійців, бо вже почалась «зеленка» і треба було з нею зливатися та става-
ти невидимими для ворога.

Волонтерський рух охопив усю область, але розповісти про все і про всіх не вистачить навіть товстої книжки. А щодо Сум, то Олександр Бортник вважає: після війни необхідно буде в дечому розбиратись. Багатьох проблем, які оборонцям міста довелося долати з допомогою волонтерів, просто не мало бути. Хто їх допустив і навіщо — тема для окремої розмови.

Сумська область


Волонтерська організація «Сумський бабський батальйон» виготовляє маскувальні сітки та «кікімори» для розвідників і снайперів.

Фото із Фейсбуку.