Режисерка є етнічною болгаркою, прадідам якої колись дала притулок українська земля. Болгарські глядачі, котрі прийшли до кінозалу Військового клубу в Софії, не тільки побачили вражаючі кадри з колонами танків та іншої техніки, що їх кинули загарбники XXI століття на захоплення Києва, а й почули хвилюючу розповідь від першої особи про перші емоції від звістки, що так звані «брати» розпочали повномасштабне вторгнення в Україну.
«Я пам’ятаю той шок. Коли про війну читаєш тільки в підручниках або історичних книжках, то важко уявити, що це може повторитися у XXI столітті. Хоча наголошую, що війна почалася у 2014 році з анексії росіянами Криму та подій на Донбасі. Тому для нас це не було чимось новим. Але ми справді не очікували такого масштабу», — розповіла Тетяна Станєва у «Студио Actualno» однойменного болгарського видання, куди запрошують відомих політиків, митців, зарубіжних гостей.
Тетяна зауважила, що цей фільм їй вдалося зняти за сприяння Міністерства оборони Болгарії. «Я виплакала відро сліз, коли знімала і монтувала його. Бо ми всі травмовані війною, тому що втратили багато людей», — сказала режисерка.
«24 лютого 2022 року Київ був у великій паніці. Люди в розпачі дивилися один на одного і запитували про бомбосховища, телефонували знайомим і близьким із запитанням: що ти збираєшся робити? Вони хотіли, щоб хтось сказав їм, яке ухвалити рішення, тому що ніхто не знав, що робити в такій ситуації. Найбільша помилка деяких моїх друзів полягала в тому, що вони хотіли виїхати з Києва. Вони розуміли, що будуть бомбити Київ, і коли щось відбуватиметься, то це буде відбуватися в столиці. Тому кілька моїх друзів поїхали в Ірпінь і Бучу. І вони просто потрапили в пастку…» — розповіла Тетяна, ще раз нагадавши глядачам, що загарбники наступали важкою технікою на столицю саме з цих напрямів і грабували, нівечили та руйнували все на своєму шляху.
«Actualno» нагадало, що Тетяні Станєвій у листопаді 2022 року довелося звертатися до болгар із закликом допомогти Україні зброєю. Саме тоді в парламенті обговорювали, чи треба це робити. Не виключено, що її хвилюючі слова були вирішальними для ухвалення позитивного рішення. Ось вони: «Дорогі співвітчизники, брати-болгари, ви знаєте мене як болгарку з Бессарабії. Хтось — давно, а хтось — з 24 лютого, коли я почала говорити про війну в моїй Україні, де я народилася і живу. Ви завжди і всюди говорите про свою повагу та любов до бессарабських болгар. Ви любите приїздити до нас! Кожен політик використовує нас як козир у своїй передвиборчій кампанії, бо йому потрібен електорат».
Цей виступ відбувався незадовго до Дня бессарабських болгар, який відзначається і в Болгарії. Тож Тетяна нагадала, як болгарські політики в цей час іноді занадто пафосно демонстрували свою увагу до українських болгар. І зізналася, що її така нав’язлива увага навіть дратувала, проте українські болгари намагалися відповідати очікуванням болгарських політиків. «Але зараз я скажу правду, яка декому може пекти очі!» — звернулася тоді Тетяна.
«Уявіть, що мене поранив сусід із пістолета. У прямому сенсі цього слова. Я вся в крові. Він сильний, великий, багатий. Він почав бійку зі мною, він зруйнував мій будинок і побив мою дитину, тому що я не хотіла говорити його мовою, тому що я не хотіла з ним дружити, тому що я хотіла залишатися само-
стійною у своєму домі, і я не хотіла й не хочу віддати йому своє майно. І тому я біжу до вас, браття, які клялися у вашій любові до нас. Я стою перед вами в крові й благаю: дайте мені зброю, щоб я боронилася, бо сусід щоночі приходить до мене, щоб вбити, і погрожує все спалити, всю вулицю, отруїти всі колодязі, з яких ми п’ємо, зупинити газопровід, від якого ми грілися. Я не прошу вас захистити мене, об’єднатися зі мною в боротьбі зі звіром… Все, що я прошу, — дайте мені зброю, я зроблю це сама. Я за всіх вас зупиню ворога. А ви, уявіть, що кажете у відповідь: ми тобі дуже співчуваємо, поводься пристойно! Але насправді ти сама винна, бо дратуєш його своїм гарним садом. Тому він правий, що б’є вас і вашу дитину. Він так їх виховує… Так, це не ваша війна. Але я й далі стою перед вами закривавлена з проханням хоча б про співчуття... І рана мені не так болить, як ваші слова... Ось такий вигляд має ця війна в Україні, і наше прохання від бессарабських болгар, до вас, болгари! І якщо я завтра загину від зброї свого ближнього, то ви будете винні, брати мої любі».
Ці жорсткі, але чесні слова пролунали 2022 року. А вже сьогодні Тетяна Станєва подякувала Болгарії за допомогу Україні й бессарабським болгарам.
Фільм «Листи з війни: Лист 1 — Пульс України» можна подивитися у кінотеатрі «Нетерра». За домовленістю з його адміністрацією частину вартості кожного проданого квитка буде віддано на допомогу Україні.
На знімку: Тетяна Станєва з міністром оборони Болгарії Тодором Тагаревим під час прем’єри фільму.
Фото зі сторінки Тетяни Станєвої у Фейсбуці.
