Усе його життя було оточене тими, ким пишається українська культура, а подекуди і світова. У дитинстві та юності в Чернігові — Микола Вербицький (дід), Михайло Коцюбинський (хрещений батько), Микола Вороний (батько-поет), Павло Тичина, Михайло Жук, Ладя Могилянська...

...А перед смертю, 3 листопада 1937 року, — Микола Зеров, Лесь Курбас, Валеріан Підмогильний, Мирослав Ірчан, з якими в один день був розстріляний в урочищі Сандармох. Про це свідчили протоколи розстрілу з cоловецького музею.

Тоді ж у 1937-му кат михаіл матвєєв після розстрілу наказав залити могили вапном, щоб останки було неможливо ідентифікувати. За свої «подвиги» кат був нагороджений орденом червоної зірки... і своєю смертю помер у ленінграді у 1974 році...

Убивчі паралелі із сьогоденням спадають на думку, коли дізнаєшся, як гинуло українське «Розстріляне відродження», коли в кремлі правив інший кат...

...Уже підлітком Марко дуже багато читає і починає писати. Відвідує літературні середи у художника Михайла Жука разом з друзями — Ладею Могилянською і її братом Дмитром (псевдонім Тась). Вони дружитимуть, допоки всіх разом не спіткає одна доля, визначена в москві, — стати представниками «Розстріляного відродження»...

Понад 50 років про Марка Вороного неможливо було знайти і згадки в українській пресі та літературознавстві. Тільки Берті Корсунській у 1967-му якимось дивом вдалося процитувати кілька уривків з метафорами у віршах зі згадуванням імені та прізвища навіки молодого поета. Напевне, цензори проспали, хоча збігло вже 9 років, як Марка реабілітували.

Аж через 50 років після загибелі в Сандармосі ім’я молодшого Вороного проривається в довідники, українську радянську пресу, разом з іменем батька — Миколи Кіндратовича та діда по матері Миколи Вербицького, якого вважають дотичним до створення національного гімну України.

...Перевидавати поезії Марка Вороного у «Бібліотеці поета» наприкінці 1980-х не наважилися. Адже збірка поета «Форвард», яка вийшла у 1932 році, була відцензурована до блиску — у ній не було сонета, філософської лірики, тим більше релігійної.

Кращі зразки лірики поета побачили світ тільки за кодоном у 1988 році в «Хрестоматії української релігійної літератури» (Мюнхен-Лондон) — «Молитва», «Церкви і янголи», «Різдвяна елегія», «Отчизна».

У поемі «Ім’я її» Марко Вороний згадує дитинство у Чернігові, де він жив у родовому будинку Вербицьких:

...Загублений у сніжнім океані
Маєток панський мовби від землі
За ялинкову синь пливе в тумані,
За обрії і за церков шпилі.
Так, я провів дитинство там 
у ньому,
В краю великому і сніговому...

Для випуску книги поезій Марка Вороного у радянські 1980-ті не знайшлося людини, яка б по краплинах розшукала, зібрала докупи основне, в тому числі дитячі вірші, в Україні та за кордоном і — видала. Були окремі спроби, але вірші поета були розкидані в рукописах по цілому світу...

Криза перших років незалежної України не дозволила видати листи Марка Вороного із соловків до матері Віри Вербицької у Чернігів.

На початку 2000-х творчістю Марка Вороного зацікавився Микола Шудря, про що свідчить дослідження «Генії не зраджують ідеалів», опубліковане у журналі «Всесвіт». І він одержав копію рукопису листів із соловків і передруковану збірку поезій «Форвард». Але Миколі Архиповичу не вистачило сил і часу завершити задумане...

Добре, що нині є Інтернет, який дає змогу прочитати дещо із написаного поетом.

Але у день 120-ї річниці народження Марка Вороного хочеться вірити: зорі зійдуться так, що Україна таки матиме книгу його поезій.

Чернігів.

На знімку: Марко Вороний — портрет олівцем невідомого автора, надісланий матері в Чернігів у листі із соловків.