Ще й досі популярна співанка: «А я собі дримбу куплю, аби’м була й боса, мені дримба задримбає коло мого носа!».
оч як дивно, за відродження взявся... медик. 76-річний пенсіонер Олександр Дорошенко, колишній головний лікар Міжгірської райсанепідемстанції, у надбудові власного гаража обладнав майстерню. І взявся за виготовлення дримб — старовинного щипкового інструменту, який вийшов з широкого вжитку у верховинському побуті.
Дорошенко — майстер на сто рук. Каже, що за півроку встиг виготовити кілька десятків дримб, які легко можуть уміститися у кишеню — вони невеличкі. А спонукав його до справи такий випадок. Якось завітав до нього талановитий художник Міжгір’я Михайло Кінч, попрохавши підремонтувати геть занедбану доромбу (так ще дримбу йменують закарпатці), бо вона для нього — джерело душевної радості. Дримба має і ще кілька назв, найпоширеніша — варган, особливо в азійських країнах. Взагалі її різновиди є ледь не у всьому білому світі. Гостю-товаришу Олександр запропонував змайструвати нову мелодійну річ.
Колись у рідному Іванкові на Київщині навчався у музичній школі по класу баяна. Після закінчення столичного медінституту ім. О. Богомольця у 1977 році отримав направлення на роботу в селище Міжгір’я. Тут працював аж до виходу на пенсію. Підказку, як впоратися з технологією незвичного діла, почерпнув і через Інтернет. Спершу морочився майже тиждень, а тепер, коли набив руку, може в кліп ока зорудувати екзотичний предмет.
Приємно, що дримба з сивої минувшини, яка була модною тоді передусім серед жіноцтва та пастухів, має й тепер попит серед бойків, лемків, гуцулів. Один із меломанів не пошкодував 500 гривень, аби мініатюрний інструмент розвеселяв його серце, а зі Львова примандрував чоловік, щоб поповнити колекцію приватного музею рідкісним експонатом.
Подарував дримбу власного виготовлення і кільком пораненим та контуженим теперішнім захисникам України. У звуці дримби відчувається магічна терапевтична сила. Її мелодії — то цілющий лік душі і тіла, ніжно заспокоює нерви. Вона, кажуть, своїм співом зачаровує і людей, і навіть тварин.
...До майстерні зайшов 59-літній міжгір’янин Михайло Шемет і заніс деяку сировину для дримб. Для деки годиться сталь, бронза, мідь або латунь. А на язичок (чи ще кажуть мідник) іде пружина зі стартера бензопили, сталева лінійка, пружина зі старого годинника...
...Щойно завершений інструмент Михайло Шемет тулить до губ і вказівним пальцем б’є по кінцю зігнутого язичка. Соковиті переливи мелодії верховинських мотивів перепліталися з музичним супроводом фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Михайло ще школярем подружився з цим інструментом і мав призові місця на районному фестивалі народної творчості. Нині він ніби експерт виробів Дорошенка і хвалить його за зразковий ґатунок.
— Обов’язково зроблю дримби для онуків, бо і музика, і старі інструменти мають бути вічними, — каже Олександр. Це значить, що ще як мінімум ще чотири доромби виготовить для онуків.
Про Дорошенка-умільця можна розповідати довго. Приміром, заснував у Міжгір’ї популярний серед учнів авіамодельний клуб «Ікар», вихованці якого не раз ставали чемпіонами та призерами обласних і всеукраїнських змагань, був організатором проведення розіграшу кубка Карпат та етапу кубка світу з авіамоделізму. Сам бездоганно відремонтував подарований батьком-ветераном Другої світової війни автомобіль «Запорожець», якому вже майже піввіку. Автівка гасає навипередки з іномарками...
Міжгір’я Хустського району Закарпатської області.
Фото Василя ПИЛИПЧИНЦЯ.
