Два іноземні студенти: Емільєн Бюфер з Франції та Дан Фіртат з Румунії, які зустріли Новий рік і провели Різдвяні свята у Вінниці, додому поверталися сповнені вражень — приємних і... не дуже.
Хлопці із захопленням говорили про красуню-ялинку у Центральному парку культури й відпочинку Вінниці. Їх приємно вразила ілюмінація на вулицях міста, особливо на майдані Незалежності біля міськвиконкому. Ще одне враження, але вже зі знаком мінус — наші тролейбуси. «Це купа металобрухту! — дивувалися гості. — Як таке може їздити вулицями міста?» Обійтися без тролейбусів у них не було можливості, бо проживали у районі, куди не ходять трамваї.
«Знову їдеш туди? Ти ненормальний!»
Емільєн Бюфер, магістр університету з міста Бордо, у Вінниці вдруге. Декілька років тому він уже приїздив до нас. Тоді Емільєн навчався у ліцеї. Там отримувала знання вінничанка Уляна Панько. Дівчина так гарно розповідала про Вінницю, що Емільєну захотілося на власні очі побачити місто над Бугом. І він це зробив. Скористався програмою обміну студентами. Хлопець опановував спеціальність ландшафтного дизайну. Разом з іншими французькими студентами приїхав на практику в організацію «Вінницяоблагроліс». Студенти допомагали облаштовувати старовинний парк у селі Олександрівка Томашпільського району.
— Вінниця стала для мене першим закордонним містом, де вдалося побувати, — каже Емільєн. — Саме тут я підхопив вірус до подорожей. Бо після того побував ще в Англії, Канаді та Сенегалі. Але в жодній з названих країн не відчув такої гостинності, як у вас. У вас незвичайні люди! Відкриті, відверті, готові все показати, про все розповісти і обов’язково намагаються пригостити. У Франції такого нема. Такий контраст для мене став справжнім шоком.
Уперше Емільєн побував на Вінниччині весняної пори. Його перебування випало на Великодні свята. Уляна Панько разом з мамою Валентиною Василівною запросила гостя поїхати з ними в село. У Великих Крушлинцях Вінницького району проживає бабуся Уляни. Коли проїжджали повз кладовище, на обличчі у француза виник подив. Він почав розпитувати, чому так яскраво прибрані могилки. Йому розповіли про наші традиції. Вислухавши все, юнак з Франції уточнив: «І це скрізь так чи лише у цьому селі?». «Скрізь!» — відповіли йому. Після цих слів гість не стримався: «О! Я б хотів померти в Україні!» За його словами, у Франції на кладовищах усе сіро, одноманітно. Тому різнобарвний цвинтар у Великих Крушлинцях не міг не здивувати француза.
— Померти можна і у Вінниці, але жити краще в Парижі, — по-філософськи відповіла гостю одна із сільських жіночок, яка чула розмову.
Я запитав у Емільєна, як батько поставився до того, що він удруге зібрався їхати до України. Хлопець зробив паузу, усміхнувся, а тоді повторив батькові слова: «Ти ненормальний, сину! Всі хочуть виїхати з України, а ти рвешся туди невідомо чому».
У Франції діти фермерів працюють змалку
Батько Емільєна, який мешкає біля міста Нант, має козину ферму і вирощує курей. Молоко здає на завод, де з нього виготовляють тверді сири. На наші гроші завод платить фермеру три гривні за літр молока. У господарстві є холодильна установка і всі прилади для визначення якості продукції. Виробництво молока не дає прибутку, пояснює Емільєн. «Батько планує закривати ферму, — каже хлопець. — Натомість збільшить виробництво курей. Кури вирощує за особливою технологією. Протягом теплих місяців, з весни і до пізньої осені, вони перебувають у спеціальних вольєрах, наближених до природних умов. Їх не годують жодними добавками для пришвидшення росту. Дають корми, виготовлені з екологічно чистої продукції. Продають тоді, коли птиця має вагу чотири кілограми. Кури у фермера закуповують по 4,5 євро за штуку, у магазинах продають по 7,5—8 євро».
За словами співрозмовника, такі екологічно чисті кури мають великий попит. Нині на Заході така продукція гарно продається. Емільєн змалку допомагав батькам доглядати кіз. Хлопець каже, що так само роблять діти інших фермерів. Вони працюють разом з дорослими. Коли закінчують школу, вступають до аграрних навчальних закладів. На навчання приходять з певним досвідом. Підкріплюють його теоретичними знаннями. Набувають ще більше практики. Наприклад, у ліцеї, де навчався Емільєн, протягом двох днів студенти опановували теорію, а решта три дні зранку й до вечора практикувалися на виробництві. Завдяки такій системі освіти французькі фахівці отримують не лише міцні теоретичні знання, а й гарну практику. Як розповів Емільєн, у них трапляються випадки, коли інженер чи навіть керівник підприємства перевдягається у робочий одяг і стає до праці разом з робітником. Якщо цього потребує ситуація. І ніхто навіть не дивується. Здобути диплом про освіту у Франції може кожен охочий, бо навчання у цій країні безплатне.
Кутя дуже смачна
Емільєну хотілося побачити, як у нас святкують Новий рік. Він загітував у поїздку свого румунського друга, студента Бухарестського технічного університету Дана Фіртата і вони вирушили у дорогу. Француз не думав, що у нас буде настільки холодно. Приїхав без шапки. Зупинилися у Вінниці на квартирі у батьків його знайомої Уляни Панько. Сама Уляна здобула освіту магістра у Франції і там залишилася працювати. Але на свято теж приїхала на гостину до батьків. Супроводжувала хлопців у ролі перекладача. Із святкових страв, якими пригощали гостей, їм найбільше запам’яталася кутя. Хлопці кажуть, що ні в Румунії, ні у Франції її не готують.
Емільєн назвав, які страви у них подають на Різдво. За його словами, обов’язковими є тверді сири, м’ясо свинини, фуа-гра (гусяча печінка), жаб’ячі лапки, устриці, варена картопля і смажені каштани, морепродукти — риба, раки, мідії. З напоїв неодмінними є вина.
У Румунії навіть за святковим столом не обходиться без мамалиги. Так стверджує наш гість Дан Фіртат. Готують також холодець, страву, схожу на наші голубці і яку подають зі сметаною, м’ясо свинини, салати. Обидва хлопці наголошують, що особливу увагу надають сервіруванню столу. За давньою традицією за святковим столом має зібратися вся сім’я. У Вінниці хлопці гостювали також у колишньої викладачки аграрного університету Тамари Телефус. Свого часу вона багато зробила для налагодження контактів між університетом і навчальними закладами Франції. А нині з радістю зустрічає французьких студентів.
Прощаючись, Емільєн зізнався, що хоче ще раз приїхати до нас. «Може, тоді у вас з’являться кращі тролейбуси, — усміхається хлопець. — Бо у такі страшно сідати. Зате люди, які їздять ними, прекрасні. У цьому я ще раз переконався у Вінниці».
Вінницька область.
Уляна Панько знайомить Емільєна Бюфера (ліворуч) та Дана Фіртата (праворуч) з рідним містом.
Фото автора.
