Тиждень тому в Малому залі Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України відбулася презентація колективної монографії «Театральне мистецтво України ХХ століття: Антологія вистав» (Київ: Фенікс, 2012), підготовленої за редакцією завідувача відділу проблем театру та музичної культури, доктора мистецтвознавства, старшого наукового співробітника Марини Гринишиної. Варто зазначити, що ця безпрецедентна праця побачила світ завдяки фінансовій підтримці програми «і3 (ідея, імпульс, інновація)» Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України».
«Антологія...», зокрема, покликана заповнити прогалину в науково-педагогічній царині театрального мистецтва. Адже два томи книги «Український драматичний театр: нариси історії...», якими, за відсутності підручників, користуються студенти театральних вузів, вийшли, відповідно, у 1958-му та 1967 роках! У контексті цього варто згадати ще одну працю, підготовлену в тому само відділі проблем театру та музичної культури інституту — «Нариси з історії театрального мистецтва України ХХ століття» (К.: Інтертехнологія, 2006). По суті, нинішня «... Антологія вистав» є доповненням і певною мірою продовженням згаданого дослідження. Проте на сьогодні аналогів ця «Антологія» не має. І річ не лише в тому, що під однією обкладинкою зібралися дослідження кращих театрознавців сучасної України (27 авторів) з різних куточків нашої батьківщини (Київ, Харків, Львів, Одеса). І не лише в тому, що видання нараховує 944 сторінки та містить унікальні фото, значна частина яких надана Державним музеєм театрального, музичного та кіномистецтва України. І навіть не в тому, що у рамки однієї наукової концепції вписалися глибоко індивідуальні і за манерою подачі писаного слова, і за парадоксальністю польоту думки портрети понад 100 вистав театрів України. Якщо точніше — 114 вистав 43 театрів. Та й сам жанр — «портрет вистави» — рідкісний у нинішньому театрознавстві, а вистави не вічні, і лише такий «портрет» здатен зберегти пам’ять про них.
Ця праця є важливою і потрібною, головним чином, тому, що показує театральну Україну від ХІХ століття до епохи незалежності. Портрети вистав починаються з «Наталки Полтавки» І. Котляревського (трупа М. Кропивницького, 1885) і завершуються «Берестечком» Л. Костенко, поставленим у Рівненському обласному музично-драматичному театрі у 2006 р. Галерею цих портретів прикрашають такі знані за межами України вистави, як «Украдене щастя» І. Франка (постановник Г. Юра) та «Енеїда» за І. Котляревським (постановник С. Данченко, Київський театр ім. І. Франка), «Варшавська мелодія» Л. Зоріна (Київський театр російської драми ім. Лесі Українки, 1967 р., постановник Е. Митницький) та постановки таких відомих режисерів, як О. Дзекун, В. Більченко, Д. Лазорко, О. Лісовець, В. Кучинський, Д. Богомазов... Кожна з вистав є знаковою — і для театру, у якому була представлена, і для розвитку театрального мистецтва України загалом.
Цікаве враження: книга наукова, але нагадує розкішно-елегантне подарункове видання. А втім, вона розрахована на широке коло читачів: від фахівців до всіх тих, хто цікавиться історією українського театру.