Для Харківського академічного театру ляльок ім. В. Афанасьєва 74-й театральний сезон ознаменувався тим, що з міжнародного фестивалю «Белгородская забава» харків’яни привезли Гран-прі за виставу «Майська ніч» у постановці головного режисера театру Оксани Дмитрієвої та головного художника Наталії Денисової.
Щоправда, переможці одразу засукали рукави, бо після капремонту зали і сцени було багато клопоту з адаптацією старого репертуару до нових умов. Тепер у харківських лялькарів сучасне світлове і звукове обладнання, акустична стеля та світловий міст над глядацькою залою!
Сезон відкрився прем’єрою тієї ж постановочної команди «Їжачок із туману». Новацією вистави стала вперше на цій сцені випробувана лазерна проекція. І ось прем’єра для дорослих — «Чевенгур» за романом Андрія Платонова. Інсценізацію твору одного з найулюбленіших своїх письменників О. Дмитрієва зробила сама. Це не лінійне викладення подій роману, а авторська редакція Платонова. Роман «Чевенгур» радше утопія, трагічний епос. У театрі ж це — трагіфарс. Режисер і художник Наталія Денисова, а також зайняті у постановці семеро акторів, створили виставу про народ, чия довірливість межує зі злочинним невіглаством. Глядач впізнає себе — і сміється, але тут є й беззаперечне трагічне відлуння.
Кожен з акторів грає у «Чевенгурі» по дві-три ролі у «відкритому плані». Але в цій виставі актор має «розчинитися» в ляльці (їх виготовлено близько п’ятдесяти). Історію комуни Чевенгур, яку принесено в жертву жорстокому богу революції, довірено розповісти тільки лялькам. Винаходячи сценічний еквівалент прозі, художник і режисер побудували надзвичайно цікавий «космос» ляльок, сценографії, сюжетних напливів, акустичних «підзвучок», музичних тем. Художники зі світла В. Мінаков і Д. Прасолов часто вдаються у виставі до створення кінематографічного великого плану, але при цьому творять засобами світлотіні картину сільського космосу, який згодом перетворюється на хаос революції. В романі паровоз асоціюється з шаленою радістю. Проте у виставі поява паровоза — знак дисгармонії. На ньому в клубах білого диму з’являється Вершник Революції, чий голос віддає накази, супротивні природі людей: «Більшовик мусить мати порожнє серце, щоб до нього все помістилося»! Цей паровоз-революція фізично «переїхав» цілі родини, роди, розчавив цілий народ: від «куркулів» до правовірних комуністів. Наситившись жертвами революції, містичний паровоз уже не світить тріумфальними вогнями, а летить над землею, брязкаючи отвором знову порожнього черева. «Що ж так важко стало?» — серйозно і розпачливо розмірковує революціонер у пустелі комунізму, що переміг.
Вистава О. Дмитрієвої і Н. Денисової принципово дистанціюється від червоної або якоїсь іншої символіки революції. Навіть прапор у руці командира загону більшовиків ім. Рози Люксембург Копєнкіна (В. Гіндін) — жерстяний, а сама лялька верхи на коні схожа більш на Дон Кіхота, ніж на героя часів військового комунізму. І це зрозуміло — вистава не політична, а філософська, вона намагається зазирнути у природу людини, пояснити, чому фатальні нещастя переслідують людство при одвічному прагненні свободи та любові.
Тоді як драматичні театри міста вже давно ігнорують глобальну людську проблематику, уникають філософських тем та великих соціальних узагальнень, театр ляльок прем’єрою «Чевенгур» ще раз підтверджує свій статус академічного колективу — не тільки міцними традиціями і творчими новаціями, а й гуманістичним пафосом.
Харків.
Фото надано театром.
Вистава «Чевенгур» Харківського театру ляльок.
