Робот-розвідник, створений студентом Вінницького національного технічного університету — 19-річним Дмитром Кривим (на знімку), зацікавив Міністерство оборони. Щоб узяти залізного «солдата» на службу, його ще треба вдосконалити. У студента на це нема грошей. Чи знайдуться вони у військовому відомстві, хлопцеві про це під час зустрічі не повідомили. Про те, як відбувалася презентація винаходу у Міноборони і як Дмитро працював над його створенням, він розповів кореспонденту «Голосу України».
— Мене запросили до міністерства після того, як побачили сюжет по телебаченню, де я показував свого залізного «солдата», — каже Дмитро. — Уже наступного дня мені подзвонили з Міноборони. Просили приїхати і показати робота. Це не була презентація у широкому розумінні слова. Декілька високих чинів оглянули пристрій, вислухали мою розповідь, я відповів на запитання, які їх цікавили. Наприкінці зустрічі попросили залишити опис винаходу. Єдине, що почув від людей у військових одностроях, що робота заслуговує на увагу. Офіцери міністерства не сказали, чи планують працювати над нею надалі. Навіть якщо не буде їхньої підтримки, все одно продовжу роботу і доведу її до завершення.
Залізного «солдата» можна навчити стріляти
СКІФ — так Дмитро назвав сконструйований і власноруч виготовлений пристрій. Його повна назва — інтелектуальний програмно-апаратний комплекс для проведення пошуково-рятувальних та антитерористичних операцій. Коли винахідник розпочинав роботу, у нас ще не було війни. Він і студентом тоді не був, навчався у школі. Задумував створити механічного помічника для рятувальних загонів МНС. Є ситуації, коли людей небезпечно направляти у зону лиха. У такому випадку, за словами співрозмовника, на допомогу мають приходити роботи.
— Те, що вдалося зробити, це база, на якій можна формувати і допрацьовувати потрібні програми, щоб виконувати конкретні завдання, — пояснює Дмитро. — Наприклад, робота можна навчити стріляти, при цьому ухилятися від куль у відповідь. Може зчитувати інформацію на місцевості та передавати її, доправити вантаж, здійснити операцію з розмінування. Максимальне відхилення від прибуття у задану точку становить не більше п’яти метрів. «Ноги» у нього можуть бути чи то у вигляді коліс, чи гусениць. «Взуття» залежатиме від місцевості, де планується виконати поставлене завдання.
— За наявності фінансування я б міг закінчити роботу протягом шести-восьми місяців, — каже винахідник. — Ще трохи часу знадобилося б на випробування дослідного зразка. Якщо вкладати власні кошти, процес затягнеться на довше. Бо працюю тоді, коли трохи підзароблю грошей або батьки дадуть.
Нещодавно, 21 листопада, Дмитро отримав диплом і грошову нагороду від фонду Леоніда Кучми «Україна». Став лауреатом Всеукраїнського фестивалю інноваційних проектів «Sіkorsky Challenge». Відзначили студента за уже згаданого «залізного» солдата. Колишній президент держави особисто нагороджував лауреатів. З отриманих семи тисяч гривень частину суми Дмитро залишив у Києві на радіоринку, купив необхідні деталі. Каже, решту також витратить на продовження роботи над роботом.
Сім’я винахідників
Хист до винахідництва Дмитро перейняв у батька. Він інженер за фахом. Закінчив Вінницький політех. Віктор Григорович, так звати батька, веде заняття у гуртку технічної творчості при Вінницькому районному будинку школяра. Робить це на громадських засадах. Не приховує, що радіє, коли бачить, як учні, котрим щось вдалося з його допомогою, надалі фанатично поринають у дослідницьку роботу.
— Жаль, що держава не підтримує справу винахідництва, — ділиться думками пан Віктор. — У нас стільки талановитих, обдарованих дітей! Якби їх підтримати, ми могли б теж розвивати науково-технічну думку не гірше, ніж це роблять у тій же Японії, наприклад, та інших країнах.
Син Віктора Григоровича Дмитро ще під час навчання у школі сконструював свого першого робота. Нині він зберігається у Вінницькому технічному університеті. До речі, за кількістю набраних балів у ЗНО Дмитро мав можливість йти навчатися у Київську політехніку. Однак перевагу віддав Вінниці. Каже, тут він дома, має непогану лабораторію, де проводить багато часу.
— У Вінниці в університеті заохочують ІТ-студентів до занять науковою діяльністю, — каже Дмитро. — Студенти беруть участь і перемагають у міжнародних ІТ-олімпіадах. Я також підтримую контакти з викладачами КПІ, вони і зараз діляться зі мною новинками електроніки, сучасними мікроконтролерами. Там навчаються мої друзі, з якими обмінюємося інформацією.
Разом з батьком і братом у сімейній лабораторії пропадає 11-річна Олена, сестра Дмитра. У такій сім’ї, як у них, дівчина не могла не долучитися до цікавого світу комп’ютерних технологій. Вона теж уже презентувала свої роботи на конкурсах. Про винаходи сімейства Кривих ми ще розповімо нашим читачам у сторінці «Парад порад». Адже деякими з них може скористатися кожен бажаючий. Вони стануть у пригоді в домашньому господарстві.
Фото надано Дмитром КРИВИМ.
Довідково
Першокурсник Інституту інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії Вінницького національного технічного університету Дмитро Кривий почав перемагати в конкурсах ще школярем. Два перші місця дісталися учневі у всеукраїнських конкурсах «Мирний космос» та «Інтел-техно Україна». Друге місце здобув у «Балтійському науково-інженерному конкурсі» у Санкт-Петербурзі. У 2013 році виборов два перші місця у міжнародних конкурсах: у Норвегії «Енергія і середовище» та регіональному фіналі (Київ) Міжнародного чемпіонату комп’ютерних талантів «Золотий байт» (номінація Startup challenge). У травні нинішнього року здобув третє місце у міжнародному конкурсі комп’ютерних проектів серед учнівської та студентської молоді «ІNFOMATRІX — 2014» (Бухарест, Румунія). Дві перемоги записав до свого активу у всеукраїнських конкурсах — на ХІІІ чемпіонаті з інформаційних технологій «Екософт 2014 та фестивалі інноваційних проектів «Sіkorsky Challenge-2014».
