Виставка робіт художника Івана-Валентина Задорожного (1921—1988) відкрилася в Національному музеї Тараса Шевченка. В експозиції — картини, енкаустика, графіка. Відвідувачі з цікавістю знайомляться із портретами Марусі Чурай, Нестора Літописця, Юрія Кондратюка, Левка Симиренка (на знімку) та інших. Творчий шлях лауреата Шевченківської премії Задорожного розділений навпіл: художник, який починав із реалізму, на піку слави повністю змінив стиль і викинув усі незавершені ескізи.
— Він пройшов війну розвідником, і в мистецтві теж був розвідником глибин. Коли звернувся до витоків народного мистецтва, тут він також сягнув вершин: працював у плакаті, у сюжетному живописі, в різьбі по дереву, скульптурі, гобелені, графіці. Це універсалізм, якому можна тільки заздрити. Він був мислячим художником, стратегом розвитку національного мистецтва, — пригадує художник Василь Перевальський.
Дружина Надія Яківна розповіла, що Задорожний був фанатично працьовитим:
— Коли «Роксолану» малював, сказав: три дні не заходь до мене в майстерню. А на четвертий день виносить картину. Я ахнула. «Це я для тебе», — каже.
Найбільша експозиція творів художника зберігається в його рідному Ржищеві. Побачити роботи, розкидані по різних музеях, у Києві випадає нечасто. Задорожний відомий і як майстер вітражів.
— Ми разом працювали над вітражем-триптихом в університеті Шевченка, — пригадує Василь Перевальський. — Це 1967 рік. На місці цього вітража був інший, мальований, там Шевченко ніби стояв за ґратами, обнімаючи матір-Україну. Читалось так, що Україна — в тюрмі. Тож з ідеологічних міркувань той вітраж знищили, а нас запросили зробити новий. Було багато зауважень, вказівок від ректорату. Змушували написати «Слава КПРС» на книзі замість Шевченкових слів «Учітеся, брати мої...» Тодішній ректор викликав Задорожного, наполягав. Проте Задорожний відмовився, і книга на вітражі залишилася порожньою.
Фото автора.
